Листопад на надломі. Надвечір.
І «сірі тумани», так банально звучать,
Й так незвично збілили нам очі
Кожен крок ніби тоне у них, й виринати не хоче.
І ми тонемо й зовсім, допоки нас хтось не врятує.
Під туманами трави притихли, шарілися зорі,
Ліхтарі парували своїм тихо-маревним світлом,
Догнивали рябі дикі яблука зморщені, долу,
Й пріле листя вологе тепер уже не запалити.
Автострада шумить, й долинає відлунням і гулом.
Чуємо своє дихання, хрипле, уривчасте, з ходу.
За туманами фрески більмом снігу грудень малює,
Й понівечені трави видзенькують крихкістю льоду.
