Цвіли десь квіти і росла печаль,
Пройшов десь повінь чи страшна гроза,
Зловив десь дівчину самотності скрижаль,
Прийшла у душу сліпість й німота.
Стояла дівчина не бачила пітьми.
Стояла й думала втекти з в'язниці,
Та червень вкрав ключі всі від тюрми,
І мрією назвали її птиці.
Вже голос не дзвенить у тисячах криниць,
Листки долонь посохли на вікні.
Пов'яли квіти всі її зіниць,
А розум десь бродив в смутній імглі.
Облізла шкіра вся з забруднених кісток,
Заполонила простір у душі
Настала спека і пішов димок,
З запеченого серця у її руці.
І полетіла мрія із високої гори
Асфальт поцілував їїв лице,
Побачила всі тілом куполи,
Згадала дому рідного крильце.
І що робити?Як пережити пустоту?
не знала мрія як змиритись,
Хотіла знищити всю доброту,
Та вирішила взяти та розбитись.
Заполонила світлом темний небокрай
Останню пісню проспівавши на очах,
Вже понесе далеко водограй
Вже занесе нещасну в небеса.
І стала мрія думати,чи треба?
Чи варто вбитися ось так?
Чи в цьому є якась потреба?
І зрозуміла дивний знак.
Змахнула мрія білими крильми,
Злетіла вниз,спустила кров.
Ввійшла в дитину дивної краси,
І зародила в ній любов.
