Вуста...
Цілувати б Тебе...
Шорстко і терпко,
ніби щойно з морозу.
Пити амброзію
із слів твоїх
і смутки з них
забувати.
Здивувати
раптовим теплом
і м"якістю,
Одинаковістю
ламаних ліній
наших губ.
Ти мені люб
саме такий -
від поцілунків -
леткий
і по-рідному бажаний...
Основне уже сказано.
То можемо, певне,
разом мовчати.
Тільки
вустами мед дарувати-
цілувати,
дихати й знемагати
від того, що ми
таки знайшлися
у хаосі й вирі часів,
різних реальностей й снів.
Ти - Той.
Я - Та.
Зустрілись вуста...
