Ніч така ясна!
Зорями сяє,
Води прозорі
Світлом вбирає.
Ніч така ясна,
Ясна і тиха!
Хвиля заледве
Шемрає стиха.
Човен, як птиця,
Водами легко
З нами злітає
І мчить далеко.
Серденька ж наші
Захвату повні,
Вийшли сльозами
В синьому лоні.
В повені світла
В небо зринають,
Мліють в коханні,
Щастям сіяють.
Тож пливи, човне,
Хоч би й навіки
Крізь води сонні
В простір великий...
В просторі тому
Згинем по хвилі
В ясних півтінях
Срібної хвилі.
А розчинившись
В просині ясній,
Чути серця лиш
Будемо власні.
Adam Asnyk
Barkarola
Noc taka jasna!
Gwiazdami płonie,
Światłem okala
Przejrzyste tonie.
Noc taka jasna,
Jasna i cicha!
Zaledwie fala
Szemrze i wzdycha.
Łódka, jak ptaszę,
Po wodzie z lekka
Wzlatuje z nami,
I w dal ucieka.
A serca nasze
Pełne zachwytów,
Wybiegły łzami
W morze błękitów.
W świateł powodzi
W niebo się wznoszą,
Miłością drżące,
Senną rozkoszą.
Płyń więc, o łodzie,
Choćby na wieki,
Przez wody śpiące
W obszar daleki...
A gdzieś w przestrzeni
Zginiem w oddali,
W półcieniach jasnych
Na srebrnej fali.
A roztopieni
W cichym błękicie,
Tylko serc własnych
Usłyszym bicie.
