Присвячується усім , кого зачепила війна.
Зоріє сад у росах смутку,
Чека на вранішню блакить.
Вуста сплелися в поцілунку
В останній раз, в останню мить.
Як струни нерви натягнулись –
На них вибринькує життя
Піснями про палке минуле,
Яке пішло у забуття.
А в тих піснях моє кохання –
Журливе свято навесні.
П’янке, тріпочуче зізнання
Й твоя рука в моїй руці.
Тоді ще зовсім ми не знали –
Мінливий щастя зорепад
Сховають лиховію хмари
І не повернуть більш назад.
Ті незабутні щастя миті
Розбила вщент обитель зла –
В літа зловіснім зелен-цвіті
Наш мир сполошила війна.
Вона підкралась до нас тихо,
Шубовснула своїм крилом
По озеру страшного лиха,
Яке розбризкалось кругом.
Гудуть бої на Придніпров’ї,
В степах,містах і у селі
Вмивається країна кров’ю…
Вмиваєшься сльозами й ти:
Замість весільного костюму
Обсмикуєш мою шинель,
Цілуєш пристрастно у губи,
І серце рветься із грудей.
— Моя лебідочко кохана!
Пробач мені за все, пробач!
Моя любов твоєю стала…
Я повернусь.Не плач,не плач…
Зоріє сад у росах смутку,
Чека на вранішню блакить.
Присмак шовкових поцілунків
У серці лірою бринить…
10.10.10
