‒ Маєш час на діалектику? Тут в мене не в'яжеться: Детермінізм VS Свобода вибору, і ні один aka Віруючий не тямить дати пряму відповідь.
Отже, детермінізм не в'яжеться зі свободою вибору і покаранням за гріхи.
: гріх - це злочин проти інших людей або проти себе самого. Злочин - дія проти волі об'єкта, шкода об'єкту.
Тепер, я розгляну щойно народжену дитину, як чисту систему, обладнану можливістю навчатись. На основі оточення дитина формує своє все ‒ пріоритети, характер, вміння; природні схильності в такому віці грають незначну роль. Оточення не є результом свободи вибору індивіда. Однак оточення стає тим, на основі чого приймаються всі подальші рішення індивіда, оточення втискає всю свободу вибору в цілком окреслену рамку ‒ а це вже не свобода, це наслідок.
Тоді гріх, як наслідок того, чого я не вибирав, не є свідомо вчиненим мною злочином, Тому за нього належить пом'якшена кара, або зовсім не належить.
Таким же макаром падає ціна всіх духовних подвигів праведних людей. Таким макаром, всі люди рівні, що справедливо. Питання: яка різниця, хто як живе?
‒ А до чого тут детермінізм?
‒ Детермінізм ‒ це ж і є визначеність наперед.
‒ І нащо його з будь-чим в'язати?
‒ Щоб посередництвом чогось він вказав хоч би на допустимість існування Бога, якщо не на факт такий.
‒ Я тобі розповідав про свою теорію більярдних шаріків? Це фактично і є детермінізм, але якщо в це сильно вдаритись ‒ виникне відчуття фаталізму, чи безсилля будь що змінити. Тому про це не варто думати, щоб не перетворитись в овощ.
‒ Та ні, мені головне ‒ мати чіткі осяжні докази, факти емпіричні, правду необговорювану ‒ а далі я змирюсь, постараюсь вже не обовощитись. Про шаріки, да, ти розказував. Що шаріки посклеюються назад? Всесвіт ‒ щось поскладніше за стіл біллярдний.
‒ Нє-є-є. Не це. Про те, що, вдаривши шаріки, можна прорахувати математично, в яких точках вони будуть в будь-який момент часу.
‒ А-а, ну да, да. Але що посклеюються, ти теж говорив.
‒ Ну, це не головна умова. Можуть і не склеїтись. То не важливо. Важливо те, що шаріки (атоми) вже запущені, і змінити їх рух ніщо не в силах, тому що крім них більш нічого не існує. Ну звісно, гіпотетично, крім Бога.
Але є декілька «але». Точніше не декілька, а одне. Якщо навіть Бога немає ‒ тоді всесвіт гіпотетично звідкись утворився (гіпотетично, бо можливо він нізвідки не утворювався, а був завжди і завжди буде).
І якщо він утворився ‒ тобто виник нізвідки, то де гарантія, що і зараз нізвідки не з'являються або нові всесвіти, або просто молекули ‒ які міняють хід подій. Але і це в детермінізмі нічого не міняє. Якщо вони і з'являються ‒ то не ми на них впливаєм, а все одно вони на нас.
‒ Так от, щоб все не було настільки фатально, нам треба Бога. Який би був фактором випадковості.
‒ Ти ніколи не будеш знати, чи Бог це фактор саме випадковості, а може це теж фактор визначеності. Є ж пророцтва ‒ чим тобі не детермінізм.
‒ От вона ДРАМА.
ZOMG TEH DRAMA.
‒ Ні. Не драма. Це механізм, з допомогою якого можна поламати моск. Не варто шукати змісту в тому, в чому його немає ‒ казав Меншицький. Я перефразую: не варто шукати змісту в тому, в чому його, можливо, немає, і який точно неможливо знайти. Істина прийде сама по собі. Правда суб'єктивна.
‒ Є всякі свідчення. Треба перевірити, чи носії таких свідчень ‒ самообманщики і фанатіки, чи їх щось просвітило.
‒ Свідчення ‒ не факти. На кожне свідчення є десятки протисвідчень.
Моск ‒ основна його задача вижити. Це все реалізовано через вміння моску отримувати задоволення і незадоволення, і так фізіологічно склалось, що ті елементи, які приносять моску задоволення ‒ допомагають вижити. І навпаки: те, що приносить моску біль, як правило, руйнівне.
Так от, серед факторів принесення задоволення: смак їжі, секс, тепло, запах повітря - це фізіологічні.
Але поява інтелекту привнесла деякі сурогати: інтелект зумів обманути мозок, тобто самого себе, і навчився давати задоволення, яке не обґрунтоване фізіологією, наприклад алкоголь/наркотики, солодкі булочки, солоненькі чіпси, порнушка, і релігія в ту ж стєпь; релігія ‒ це продукт, який тобі не потрібен був в принципі, поки ти про нього не знав, але коли взнав ‒ цей продукт приносить задоволення ‒ і його хочеться мати.
Так само чіпси: не знаючи про них, ніколи їх не захочеш, але хтось придумав (чи випадково, чи прозріння, чи дослідами), а хтось прорекламував і продав.
І от ‒ попробував ‒ смак сподобався і хочеться ще. А це всього лише гра на інстинктах мозку, бо в умовах боротьби за життя мозок спрямовував тіло шукати більш якісну їжу за трьома критеріями ‒ солодке, солоне, жирне ‒ і, повівшись на солоне, моск запав. Ти розумієш, що це і шкідливо, і не наїсися, але хочеться.
Так само і з релігіями. Хтось створив (придумав, щоб обманути; обманувся хворою психікою/глюками; невірно зрозумів якісь події ...), а хтось це вміло продає, причому продає, як правило, після того, як вже і сам став споживачем цього продукту.
В цю стєпь і філософії різні.
‒ Однак є різниця між знанням, яке формується в мозку на основі попереднього досвіду; і знанням, яке приходить незалежно ззовні (теоретично від Бога). Це можна відтрасувати.
Щодо мене ‒ я спочатку взнав про релігію. Потім здобув достатньо знань, щоб допустити існування Бога як догму(для фундаменту) ‒ такий крок був для мене вимушений, ну бо я, куди правди діти ‒ генетичний вантаж і т.д. і т.п. А зараз мені потрібен доказ такий, який не викличе в мене жодної підозри.
Пройде певний час ‒ якщо не знайду, і мене все остаточно підзадовбе, то почну виставляти містиків за брехунів, в активній формі. А знайду, то почну всім розказувати, що так, Бог є, але Бог ‒ це не обов'язково Церква.
Емоційне сприйняття ‒ корисна для людини булочка, бо якраз годує інтелект незрозумілістю. Без цього аспекту справді зробишся овощем.
Але мені потрібна деяка інфо від Першоджерела.
‒ В православній вірі немає ґрунтування на доказі. Те, що доказане ‒ те є незаперечним фактом. а віра полягає в впевненості в існуванні Бога, незважаючи на відсутність цьому доказів. Якби існування Бога можна було б довести ‒ ВСІ люди вже були б віруючими. але за кільканадцять тисяч років довести не вдалось нікому.
І тобі не вдасться.
Можна правда довести це собі. Але то буде суб'єктивістика.
‒ Якщо Іов виганяв злих духів ‒ то він таки ВИГАНЯВ злих духів, і ЧИТАВ думки. Яким макаром? Треба бути очевидцем або святим, і довести, що містика є самобутньою, а не продуктом інтелекту.
‒ Звідки ти знаєш що Іов взагалі існував? Звідки впевненість, що то:
а) не видумка…
‒ Сто-о-оп…
‒ …б) не дуже вмілі фокуси?
‒ Це те саме, що стверджувати: я не можу точно знати, чи існував мій дід Дем'ян! Такі фокуси кидаються в очі. Розумні люди з критичним умом є всюди. Повинні бути.
‒ Не те саме. Він існував, бо якби він не існував ‒ не існувало б і нас.
‒ Згоден, що всього, що неможливо довести ‒ неможливо довести. Ніяке історичне свідчення не можливо довести, ОК?
‒ Можливо. існування Гітлера доводиться безперечними фактами; існування да Вінчі ‒ його картинами, Шекспіра ‒ його творами. Якщо це не вони їх писали ‒ ну то й що, ми називаєм Шекспіром ту людину, чи групу людей, які написали «Гамлєта».
‒ А той Йов зцілював людей. Ти ж бачив гори костилів під іконами? Брехні?
‒ Це факт? А ти зціли свої нирки, зціли моє серце ‒ ото буде факт. Я гори костилів можу під своїм вікном поскладати теж.
‒ Ти правий. Тому-то я маю поштормити кліриків!
‒ Тупо. Вони вже купили товар, який приносить задоволення їх мозку, і після того вони в певній мірі осягнули мистецтво продажу цього товару.
‒ Не думаю, що їх «мистецтво» настільки витончене, щоб я залишився повністю впевненим в їх точці зору. Я вже за замовчуванням відкидаю солідний кусок їх світогляду ‒ мені потрібне якесь осяжне непояснюване чудо. Мені потрібне. Я серйозно ставлюсь до цього.
‒ Дивись, щоб оточення кліриків не стало тим, на основі чого приймаються всі твої подальші рішення. Шукати треба не в менеджерів з продажу, там крім чіпсів навряд чи чого знайдеш, а в себе треба шукати. З дітей брати приклад ‒ вони чисті в думках і діях ‒ от де істина.
Слухатись істинних потреб свого мозку.
‒ Я боюсь, що моє «в себе» буде жорстоко помилятись і оперувати дезінформацією, на основі чого з'їду з глузду к чортовій матері. Я добре знаю, чого мій мозок потребує, явно відчуваю його тваринне коріння ‒ це надто небезпечна машинка, щоб не застосовувати на ній якесь СуперЕго в обличчі Бога
‒ Ти визначся, що тобі потрібно. якщо механізм придушення тваринних коренів ‒ то тут краще звертатись не до релігійних діячів, а до психологів.
‒ Йопт, до психологів. Чого б я по-твоєму психологією цікавився ‒ бо прагну цілісності особистості. Я володію купою матеріалу про самого себе Ніякий психолог ніколи стільки не виявить. Я маю чудову пам'ять. Я можу багато-чого сам. І самому це зробити зручніше.
‒ Так. Але психологією ти цікавишся з книжок, а релігією ‒ з реальними людьми, а має бути навпаки. Сам же казав: «Я боюсь, що моє «в себе» буде жорстоко помилятись і оперувати дезінформацією ‒ на основі чого з'їду з глузду к чортовій матері.»
‒ Це стосувалось релігії, а не моєї власної свідомості…
‒ Ми говорили про релігію і про усвідомлення СВІДОМІСТЮ ІСТИНИ.
‒ То ти хилиш до того, що коли апарат свідомості покороблений ‒ то Істину ним не осягнути?
‒ Ні. Істину взагалі не осягнути, бо доведеної істини немає.
Навпаки ‒ покоробленою свідомістю дуже просто «осягнути істину», але суб'єктивну, і зовсім не істину.
‒ Ну, то значить, я дійду висновку, що Істина є Відносною істиною кожного живого человека окремо.
‒ А ще не дійшов?
ID:
369879
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.10.2012 00:50:07
© дата внесення змiн: 10.10.2012 00:50:07
автор: Jonny Evilko
Вкажіть причину вашої скарги
|
