Щодня молилася до неба,
Просила так багато,
Але не для себе.
Можливо, там нікого і немає,
Але ж за спробу цю не покарають.
Для себе вже нічого непотрібно,
Хаба надію, тай вона покине,
Піде, залишить, як і інші,
На самоті у тишині квартири.
Усі пішли... і телефон не дзвонить
Уже й забула де він...
А так багато "друзів" і знайомих,
Було ,а де вони? Не видно.
Самотня квітка на столі у вазі
І чашка кави... вже схолола трошки.
Поволі вечір заглядає в вікна,
Він теж сумує, буде нам про що поговорити.
А навкруги так тихо.
Лиш вітер завиває надворі ліниво.
6-12.10.2012
