Це все неначе якесь божевілля,
Неначе я дивлюсь десять разів під ряд один і той самий сон.
Я скажу чесно, я вже не можу від безсилля,
Забери мене в свій полон...
Забери і не змушуй дивитися ті картини.
Одні і ті ж, ті самі, усе ті...
Наяву і у сні все не миле.
Наяву і у сні ми чужі...
Я не можу тебе зрозуміти,
І я плутаюсь в власних думках.
Мені важко тебе розлюбити,
І тримати себе в руках.
Я прошу, припини божевілля!
Я прошу, поверни мені сон!
Припини це своє свавілля!
Не підвищуй на мене тон!
Я не можу в істериці битися,
Я задихаюсь - тобі все одно.
Я не знаю, якого зілля напитися,
Щоб воно мені помогло.
Мене бісить твоя байдужість!
Мене бісить твоя брехня!
Мене бісить коли кажеш «друзі»,
А потім шепочеш «моя».
Ти не можеш оприділитися,
І тягнеш мене у свій сон.
Я у домі твоєму хочу лишитися,
А ти дивишся на мене з вікон.
Двері відчинені. Усередині пусто
І нікого крім тебе нема.
Ти не кличеш мене. Мені сумно.
Від мовчання твого йде луна...
Я прошу, припини божевілля,
І не змушуй дивитися той самий сон.
Перетвори у силу моє безсилля,
І я не здамся у твій полон...
