Розділю своє «я» на великі нерівні часткИ,
Зашліфую краї, щоб не ранити ними людей.
А найбільший шматок - яскравий і трохи гладкий,
Залишу для дозвілля, ріднішим за все - для дітей.
Невеличку красу, що пульсує і сяйвом манить,
Подарую навіки одному, найкращому з всіх.
В його теплих долонях вона окриляється вмить
І бажає продовження солодко-ніжних утіх.
Найтеплішу частинку, оголену - чисту, як день,
Власноруч притулю до матусиних збілених скронь.
В ній початок моїх красномовних, життєвих пісень,
Це вона запалила гарячий, душевний вогонь.
Що залишилось, люди, я щедро по крихті роздам,
Не шкодуючи самих маленьких і навіть смішних.
А собі, що на згадку? Намулений вузликом шрам,
Що єднає нитками найближчих мені - дорогих.
Дуже красиво! Напевно, це анйбільше щастя - отак розділити своє "я"! Але у додаток до того щастя потрібно, аби ті часточки були потрібні тим, кому вони віддаються! Бо в житті, нажаль, різне буває...
