Відрікаючись від власної сутності
Прокидаючись у тінях чужої присутності
Лякаючись задзеркалля таємних доріг
Намагаючись стерти історію з пам’яті віх.
Відвертаючись дорогами у майбутнє,
Називаючись те що зараз відсутнє,
Роблячись скатертиною в просторі,
Чуючи крики що лезом є гострими.
Заточуючись об каміння пустелями,
Граючись відвертаємся землями,
Бачачи суть що незмінна буває,
Тихо й шалено вода прибуває
Та що себе називає водами
Тихо тоне у вимірах часу
Має справу з болями тоннами
І прискорює прискорену масу
Забуває як себе звати, невдаха
І ось лягає на голову катова плаха
Як життя перейти залишаючи кроки
І відчути твій паралізований дотик…
