Найбільше щастя у цьому житті
Бачити
Твої руки, очі,
Розтоплену ніжність
Так, так, так! Ми будемо бачити
Розкриємо велетенські очиська!
І по-справжньому подивимось на світ
І коли мої пальці висковзнуть з твоєї руки
Ти хапай мене і тягни за собою
Бо, ти не мій
А я жадаю бути твоєю
Тож хапай мою руку і веди за собою
Бо це мій шлях
І коли темрява застилає мої очі
Я чую тебе
Чую. Відчуваю.
Задихаюся
І велетенське кам'яне серце чвалає до п'ят
І весь світ споглядає на нас.
Я молилася. Молилася довго.
Так як ніколи
Але то в душі.
Надворі – пекло.
Назовні – пекло.
Переді мною – пекло.
Я молилася, щоб випав сніг
Кришталево-ніжний
Не мій. Не твій. Не наш.
Так, найбільше не Наш.
Бо йому належала роль
Не заґартовувати
А навпаки. Ніжити.
Дозволити. Те чого не дозволив ти – сльози.
Бо у нас більше немає історії.
І не було
Як сон
Провалля
Мого серця
А деж той сніг?
Лежить собі либоь, деінде.
Бо ще остання мить.
Довга остання мить. Мого сну. Там де ми є поряд.
Ти, напевне знаєш,
Звичайно, це ж ти розповів мені прадавню казку,
Про те, що під'їзди і тамбури слухають набагато більше
Зізнань
Та не твоїх мені
Твої руки занадто теплі, не по-зимовому ніжні.
Твої руки занад близько
Відштовхнути, забути, запаморочитися.
У твоїх обіймах.
Правильно! Правильно! Тримай мене міцніше!
Цілуй, неправдиво загадкові, заново відкриті кучері.
Тримай мене міцніше.
Цілуй ніжніше
А я й надалі буду пручатися
Ковзати на останньому диханні.
Не відривай теплих долонь
Бо Ми більше не повернемось
Не повернемoсь туди де всі сплять по полицях, забувши про нас
Несміливі посмішки
Несміливі очі
Так само синьо-невблаганні.
Ти дійсно правий.
Я твій кошмар, а ти мій найсолодший сон.
Ось так
