Ніч, вже дихала туманом…
підкурювала свій «Честер» від світла ліхтарів,
яке ледь-ледь, пробивалося крізь
сіру, холодну на дотик, тишу…
і мовчки створювало тіні для перехожих,
навіть для тих, котрі ніколи її не мали,
а просто завжди дивилися в дзеркало
з одним бажанням… розбити його…
Ніч… безліч думок безсонних,
наввипередки мчаться, щоб їх почули…
і знову не забули, вкрившись
теплою ковдрою, запиваючи чаєм з лимоном,
що кислить, ще від вчорашнього дня…
Ніч… так одиноко в он-лайні
ховатися від всіх набридливих здогадок,
сидіти перед очима ноутбука,
який, дивиться на тебе кожний день поспіль
і не скаже тобі вдосталь…
а знову запалить надію,
що ти комусь потрібний…
ніч… вже дихала, туманом…
/а просто завжди дивилися в дзеркало
з одним бажанням… розбити його…/- влучно... Молодець!..
******** Потрібний... Та ще й як...
Та треба нести себе за межі віртуалу у реал - бо там - ще потрібніший!
Юра... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00