***
Клен ти мій опалий, клен заледенілий,
Чом стоїш, нагнувся в заметілі білій?
Може щось побачив? Щось почув невтішне?
За село ти ніби погуляти вийшов.
І, як п’яний сторож, вийшов на дорогу,
Утопивсь в заметі, приморозив ногу.
Ах, і сам я нині став украй нестійкий,
Не дійду до дому, від гульні запійний.
Там вербу я стрінув, сосну там примітив,
І пісні співав їм в заметіль про літо.
Сам собі здавався я таким же кленом,
Тільки не опалим, а буяв зеленим.
І забув про скромність, захмелілий в тріску,
Як чужу дружину, обнімав берізку.
Перекладено з С.Єсеніна
С. Есенин
* * *
Клен ты мой опавший, клен заледенелый,
Что стоишь, нагнувшись, под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же кленом,
Только не опавшим, а вовсю зеленым.
И, утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал березку.
Рада Вас бачити. З дружнім привітом із Подільська (Котовська). 
