липневе сонце більш не гріє душу, птахи замовкли, може, назавжди. вперед, вперед іти постійно мушу, от тільки я не знаю ще куди. вогонь погас, пісні геть стихли, все стало сірим й звичним знов, а я до сміху,щастя звикла мені сподобалась любов.
ID: 279852 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 10.09.2011 19:06:11 © дата внесення змiн: 10.09.2011 19:06:11 автор: girl-poletje
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie