Доторкнуся до неба вустами,
Загублюся між його хмарами,
Пограюся його подушками,
Що так пахнуть земними дощами...
Натягну пухку ковдру Всесвіту,
Згорнуся між зорями клубочком,
Задмухаю свої очі- свічки
Та порину в безмежні срібні сни...
В безтурботну чарівну лавину,
У щасливу ту свою годину...
Забувши земне життя у прірві,
Де душу розпинали в зневірі.
Стану маленьким дівчиськом знову,
Тим світлим метеликом на льоту
З чистим серцем і безвинною душею
Із мріями, надіями й тим, що люблю.
Вберу духм`яні запахи землі,
Навіки закарбую в пам`яті
Щасливі, пораховані на пальцях дні...
Невже я жила у пеклі і темряві?
Думками я у вихорі життя,
Такого нового, неземного,
В захваті від щастя кричить душа...
Прийде той час мабуть уже скоро.
І тоді, "Прощай!"- Я тобі скажу,
Звіру, чи коханому ворогу?
Тому, кого любила над усе,
Назад вороття нема, ось і все!
