Невже ти не бачиш, що він догоряє,
А сірість зимова примножує втрату?
Кохає без тями, без віри кохає...
Ти надто жорстоку придумала плату...
Невже ти не знаєш, як ріже по серцю,
Як важко зі збитих колін підійматись?
Навіщо на рану червоного перцю?
Тепер йому годі на що сподіватись...
Він довго тримався, він діяв – розумно...
А серце не камінь, йому не байдуже.
Ти просто погралась, тобі було сумно,
А він закохався не просто, а – дуже...
27.02.2011 року
Я так Вас розумію,знаходжусь у такому ж положенні,тільки ще важче,бо у мені частинка його.Намагаюсь виправити становище та чим далше все заходить,тим ясніше стає зрозуміло,що потрібно відпустити.Ні,мені не потрібна жалість і співчуття,бо він дав мені те,на що люди чекають роками і за це йому вдячна.Прросто хочу подякувати за Вашу поезію-в ній знаходжу підтримку і розраду.Спасибі!
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам щиро! Найвища нагорода поету, коли його рядки мають відгук в серці, особливо дівочому...
Ех... І так буває часто. Те, що для одного - жарти, для іншого - життя.
