Моє буття обтяжене гріхами,
Я ж вимолити їх у Бога хочу.
Прийде пора і Доленька одягне
Останню на житті своїм сорочку.
Оту, що тче життя моє щоднини,
Біленькі нитки взявши за основу.
Трудяга-човник тягне безупинно,
Майструючи до Вічності обнову.
Свіча погасне. Голосом печалі
Здригнеться думка в голові зрадливо.
В житті сорочок зіткано немало,
Я ж одягну лишень пречисто-білу.