Горів ліхтар в глухому сквері,
алею світлом обливав.
Постукав Він у серця двері,
хоча і сам про це не знав.
І ось ідем. Десь сосен крони,
і ніч, і небо, й зорі. Він і я .
Тримаються так міцно руки,
і в трепеті душа моя.
Ой, як чарівно пережити
оті прекрасні серцю миті.
Тоді, здається, неба свято
лише для нас двох розпочато.
Бо видно: грає місяць, блиснуть зорі,
а я тону в кохання морі.
Дивлюсь на сосни в голках, голі,
на небо, місяць де і зір доволі...
Він заглядає в мої вічі,
я бачу: щастя мене кличе,
відвожу погляд мимоволі.......
І знов тону в кохання морі.
Тону, але ніколи не втоплюсь,
бо відчуваю, що на крилах
своїх широких піднімусь
із ним до краю небосхилу.
Ось летимо тепер. Де сосни,
і небо, й зорі, й місяць. Він і я .
До нього я звертаюсь просто:
Ти не бійся, я твоя.
2008 р.
це один з перших творів, які я писала серйозно
