В киці Мури кошенята –
сіре - в плямочках, як тато,
друге, ніби мама - чорне,
а яке воно моторне!
Третє, ніби жар, руде –
не загубиться ніде.
А четверте – білошиє,
сіра спинка, хвостик шилом.
Гарні в киці кошенята,
тільки де ж біленьке – п’яте?
По обіду, як годиться,
всіх малят скликає киця.
Теплі ліжечка маленькі
розстелила діткам ненька.
-Треба трішечки поспати,
лиш біда – пропало п’яте!
Пустотливий непосида
прагне зайчика зловити.
Зайчик – скік! з віконечка:
-Я синочок сонечка.
Не піймаєш, не пійма...
Та кицюні вже нема.
А рудий під ніс муркоче:
- З птахами літати хочу...
Не сидиться пустуну:
-Доженіть мене, ану!
Біле вилізло на грушу,
і –биркиць звідтіль в калюжу!
Ось плямчасте без угаву
проганяє чорну Гаву.
В жерстяну консервну банку
пхає голову ще зранку.
А руде біля Рябка -
лапкою його торка.
Вперто пса від сплячки будить:
-Гратися вилазь із буди!
І зітхають мама й тато:
спробуй дітям дати раду.
-Нумо, всі шикуйтесь в ряд,
легше буде рахувать.
Є тут Рудик, Крутик, Вертик,
ловить хвостика четверте...
А пушинка біла де?
Знов нема її ніде.
Раптом – що це за мара
злазить чорна з димара?
Крутик чорний в нас вже є,
ну а це тоді чиє?
-В нас Пушинка білосніжна,
а на це дивитись смішно:
чорна шерсть, як в їжака –
ні, Пушинка не така.
-Я не винна, це димар,
що здавався вище хмар.
Доки лізла я по ринві –
низько висіли хмарини,
підніматись вище стала,
а вони взяли, й розтали
Тут ще вітер, де візьмись –
лиш дмухнув – я впала вниз,
не на хату, не на дах,
в чорний комин впала – жах!
Кошенята дружно в сміх,
й Мурчик стримать сміх не міг.
Журить кицю мама Мура:
-Ну яка ж ти замазура...
Треба воду й мило брати,
щоб від бруду відіпрати.
Кошеня кричить:
-Не буду! Я води боюсь – не бруду.
Та ніхто його не слухав:
мили шийку, мили вуха,
спинку, лапки, живота –
доки хлюпалась вода.
Лиш розправив крила вечір –
татко кіт зібрав малечу.
-Цілий день лиш ігри, ванни –
час навчатись полюванню.
Обернувся день до тиші,
розгулялись в тиші миші,
шарудять то тут, то там –
сором ледарям-котам!
Там нора, і тут нора –
рятувати двір пора.
Чорна темрява густа –
в ній не видно ні хвоста...
Осьде справжні лованки,
лованки і хованки!
І принюхавшись як слід,
на мишей повів їх кіт.
Кошенята, мов не ті –
поповзом на животі...
Ні мур-мур, беззвучний крок –
полювання йде урок.
обіцяю, що читатиму цю міні-казку колись своїм дітям
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насамперед, Володю, я дуже вдячна! Вищої оцінки просто бути не може. Ти знаєш, ми одночасно писали наші коментарі. Очевидно, скучали в розлуці, як думаєш? Сподіваюся, мене ніхто не приревнує? Запевняю, я не збоченка. Всого лише симпатія, яка не може бути осуджуваною будь-ким