просрочені почуття, мов мокрі листочки
безкорисні, вялі і зовсім німі
душа піднялася на власні носочки
а хтось залишається спати в тіні
Не прокиниться більше, все надто зморило
цей день, і це сонце, солодке вино
маленьке серце осінньо простило
упавши на сіре замулене дно
проходячи повз ніхто не помітить
бо то все лиш маріння чиїхось очей
всіх турбує лише як лампочка світить
освічуючи темінь минулих ночей
Живуть лиш минулим, яке знов померло
Фанатики діла, пропущених днів
Усе на світі в секунди завмерло
Порушивши спокій намріяних снів
Прографлені лінії відділяють субтитри
на наших серцях карбунок людей
тепер щасття вимірюють недопиті літри
приводячи до короткочасних неважливих смертей
Сльозами помішані брехливі всміхання
хтось просить, а ми робим кінець
тут безкорисні важдиві зізнання
тут свій печальний, трагічний вінець
допиті ліки, викликаючі морок
і вколоті дози у вени віків
залишилось дихати секунд близько сорок
у душі повтиканні мільйони кілків
вже не живемо...
