Відкриваю лице.
Підставляю зустрічному вітру
І знімаю із себе той одіж,
В якому ховавсь.
Хай на скроні дмухне,
Хоч і пасма зими вже не зітре,
Та повіє живинцем
І втомлені груди роздасть.
Я не той, за кого
Ви, можливо, мене і приймали,
Не Геракл, не Атлант,
І не воїн, напевне, уже.
Я - звичайна людина,
Яку, як і вас, обікрали
І яка свою честь,
Як єдиний той скарб, береже.
Дуже мало в житті
Я пізнав, щоб назвати хорошим
І життя я прожив,
Що напевне вмістилося б в трьох,
Все життя я робив,
Розміняв всі літа я на гроші,
Бо хотів, щоби діти
Піднялись колись з «чотирьох».
Так, я правду кажу -
У поезії я, може, й новий,
Бо недавно лишень
Поміняв молоток на перо,
Але то вже не я,
То літа мої з вами говорять
Й на папір заставляють
Складати нажите «добро».
Отож, вибачте всі,
Якщо хтось обманувся в надіях,
Я - такий, як і всі!
І не ангел, не демон зовсім,
Просто хочу сказать
І з надією сам у те вірю,
Що почуєте ви
Й не осудете строго потім!
О, як добре, що Ви
Не Геракл, не Атлант і не воїн
Лише працю не войни несете ви через літа
Яке щастя що Ви не Ангел не Демон,
А душевний поет із ніком таким -Борода
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я так зрозумів, що стих автобіографічний. Усім нам доводиться щось таке писати. У Вас вийшло "по Бородовски, по вашински". Ніби усе як у усіх, ан нi щось своє додали, превнесли. Відмінний вірш.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я признав!!! 20 балів! 
