Відкриваю лице.
Підставляю зустрічному вітру
І знімаю із себе той одіж,
В якому ховавсь.
Хай на скроні дмухне,
Хоч і пасма зими вже не зітре,
Та повіє живинцем
І втомлені груди роздасть.
Я не той, за кого
Ви, можливо, мене і приймали,
Не Геракл, не Атлант,
І не воїн, напевне, уже.
Я - звичайна людина,
Яку, як і вас, обікрали
І яка свою честь,
Як єдиний той скарб, береже.
Дуже мало в житті
Я пізнав, щоб назвати хорошим
І життя я прожив,
Що напевне вмістилося б в трьох,
Все життя я робив,
Розміняв всі літа я на гроші,
Бо хотів, щоби діти
Піднялись колись з «чотирьох».
Так, я правду кажу -
У поезії я, може, й новий,
Бо недавно лишень
Поміняв молоток на перо,
Але то вже не я,
То літа мої з вами говорять
Й на папір заставляють
Складати нажите «добро».
Отож, вибачте всі,
Якщо хтось обманувся в надіях,
Я - такий, як і всі!
І не ангел, не демон зовсім,
Просто хочу сказать
І з надією сам у те вірю,
Що почуєте ви
Й не осудете строго потім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195522
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.06.2010
автор: Борода