В душі бардак, у серці пустота...
А очі в дзеркалі відображають холод.
І до безумства вже доводить самота.
В кишені правда. В шлунку голод.
І не приносить радості пора...
Цей літній вітер розганяє сльози.
А звідки "ви", ну звідки ця вода?
Така солена мов океанські грози.
На півдні штиль, і хвилі досі сплять,
Жара під 40 (синоптиків погрози)...
Та пара телефонів СМСами мовчать.
І знову пустота, бардак... і сльози.
Безумство прогресує в будні дні.
Депресія ковтає все що залишилось.
Та що там будні... навіть вихідні,
І ті уже в буденність розгорнулись.
В неділю свята, як такого, вже нема.
В суботу повний день лиш погляд в стелю.
А дні робочі розбиває в щент жура...
З обох боків, як вітер... І немає скелі.
Яка стояла, над собою ще росла,
Тягнулась до небес, і з зіркою віталась.
З дивану піднімусь, підійду до вікна,
Та гляну... А нічого ж не змінилось?
Дякую.
