В жару, без остраху загляну собі в очі,
Де вогником підморгує чудар,
Що усміхом барвить цей світ урочий,
І в душах вимальовує пожар.
І світло переводити не хочу у пожежу,
Щоб розчинитись в мороці думок,
За поглядом своїм, я не простежу,
Щоб сили залишились на ривок.
І в тім пориві я пробачу ту урочість,
Що виїдає внутрішню красу,
Не завжди я знайду для себе користь,
Та все ж комусь її я принесу?
Чи донесу все те, що я піднять не в силі,
І наступаючи постійно на хвости,
Завжди сусідом буду я тій брилі,
Що з нею я повинен проповзти.
Однак в жару не буду доповзати миті,
Що ними я пройдусь не спішучи,
Як по траві весняній соковитій,
Без поспіху обходячи корчі.
Постійно в погляді кипить життя гаряче -
Це той дивак, у вогниках - ключі,
Вони не завжди відкривають нам удачу,
Однак чи висидиш постійно на печі?
