Я так тебе ненавиджу, ти прекрасно знаєш й сам. Але мені так важко забути “нас”…
…Я й досі пам’ятаю той літній день, коли ми стояли під деревом, ховаючись від дощу. Ти обіймав мене, щоб зігріти, огорнув своїм теплом моє тендітне тіло. Пам’ятаю як твоя рука поволі сповзала з мого плеча далі аж на спину. Ти пригорнув мене до себе так близько, що я відчула твій гарячий подих на моєму чолі. Потім ти кинув на мене свій закоханий погляд, від якого мені стало навіть морозно. Тоді ти вперше сказав, що кохаєш мене. Тоді ти вперше мене поцілував. Тоді я вперше відчула солодкий присмак кохання на своїх вустах. Тоді вперше моє серце прискорило своє биття. Тоді і я вперше тобі прошептала: «Кохаю. Я тебе кохаю!». І солона сльоза скотилася по моїй щоці, і зупинилася біля вуст. Ти витер її гарячою рукою і поцілував знову, щоб забрати той солоний присмак сльози, і замінити його солодким, наче шоколад…
… Пам’ятаю той зловісний вечір, коли ми були удвох, у тебе, на одинці. Ти налив у мій бокал вина і, встигнувши лише відчути його смак на вустах, ти знову мене поцілував, не давши зробити навіть ковток. Ти вимкнув світло і ми у темряві танцювали під таку спокійну, наче колискову, музику. Ти знову мене пригорнув до себе, що я відчула ритм твого серцебиття. Він усе частішав. Ти знову почав мене цілувати і поцілунки я відчувала не лише на вустах, а й на шиї, на плечах… Коли я прокинулася, ти ще спав. Твоя рука лежала на атласній червоногарячій, наче від крові подушці. Я одягла твою футболку і вийшла на балкон. На небі був повний місяць і маленькі зірочки навколо нього. Ти прокинувся і підійшов до мене. Ти знову обійняв мене і поцілував у шию. Ти був таким ніжним тоді. Ти взяв мене на руки і відніс до ліжка. Скинув з мене футболку і почав покривати моє тіло своїми гарячими поцілунками…
… Пам’ятаю той жахливий ранок, коли мене постійно нудило. Мені здавалося, що я захворіла, але насправді… я була вагітна. У мені жило таке маленьке створіння схоже на тебе і на мене. Я його навіть уже полюбила. Це були найщасливіші хвилини у моєму житті. Пам’ятаю як розповіла тобі про це. Але ти дуже обурився, ти вдарив мене по щоці, яку колись цілував. Ти був не радий це почути, ти не хотів цієї крихітки. Ти сказав мені зробити аборт або ти підеш від мене. Але… але я тебе так кохаю і цю дитину теж…
…Пам’ятаю той, найжахливіший день у моєму житті. Ти відвіз мене до лікарні. Холодні інструменти торкалися мого гарячого тіла… Пам’ятаю як прокинулася, а ти був поряд. Мій коханий. Але щось так нестерпно боліло у серці. Що це було? Тоді я ще не знала…
…Пам’ятаю той зимовий день, коли ти сказав, що йдеш від мене. Ти сказав, що більше не кохаєш мене. Ти був дуже злий на мене. Ти накричав на мене, але… чому? Я ж робила усе, що ти хотів, усе що ти казав мені. Я заради тебе вбила нашу дитину. Ти навіть мене не пожалів тоді…
…Пам’ятаю, в той день падав біленький пухнастий сніг. Він так ніжно лягав на мої щоки, вуста, на чоло, яке колись, там під деревом, відчувало твоє гаряче дихання. Я була у короткій курточці з оранжевою емблемою, яка тобі дуже подобалася; на шиї висів шарф, той якого подарував ти мені на день народження. Я йшла по залізничним коліям, виглядаючи потяга. Про що я тоді думала? Напевно про смерть. Навіщо жити, якщо немає заради кого жити. Я думала кинутися під поїзд, як знаменита Анна Кареніна. Але… з’явився він, мій ангел-охоронець. Він врятував мене від мене самої ж. Він сказав, що ти не вартий таких жертв, що ти не вартий навіть мого мізинчика. Це… правда? В ту мить я ніби прозріла, але було вже пізно. Я зробила найстрашніше – я вбила дитину, мою. Яка я була закохана тоді у тебе, що пішла на таке…
…Тепер згадую тебе лише тоді, коли дивлюся на плюшевого білого ведмедика з гарненьким червоним бантиком, якого ти подарував мені на день Свято Валентина. Так, лише він. У мене не залишилося жодної фотокартки з тобою, жодної листівки, тільки… тільки цей ведмедик. Він буде моїм нестерпним спогадом про «нас» і про… про те маленьке, якого убило моє кохання до тебе…
…Тепер у мене є ще одне ведмежатко. Але воно справжнє. Так я лагідно називаю свою доню, точніше, мою і його. Бачиш, він по-справжньому мене кохає і нашу донечку. Він не наказав її убити, як це зробив ти. Хоча я зараз разом з ним, але пам’ятай, що ти був моїм першим коханням, та на жаль не найбільшим. Знай – ти сам у всьому винен, а не я, я просто була одурманена твоїми чарами, які зробили з мене зомбі, що підкорялося кожному твоєму слову…
… Знай, тепер у мене нове життя і в ньому немає для тебе місця, воно зайняте ним і моєю крихіткою, і… тим білим ведмежам з гарним червоним бантиком, який нагадує, що не варто повторювати старі помилки у новому, щасливому житті!!!
ID:
166843
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.01.2010 14:57:51
© дата внесення змiн: 18.01.2010 14:57:51
автор: dreamka
Вкажіть причину вашої скарги
|
