" Чи вiд того моя душа
розмовляе вночi ? "
Я так стомився жити, -
Навкруги свiтло лити,
Ховатися в пiтьму.
Душа моя блукає
Забродою, шукає
Може себе саму.
Що треба, щоб ожити,
Вiдчути смак, горiти
Негаснучим вогнем?
Може не прагну, - мрiю
I жеврiю i тлiю,
Нiччю живу, не днем.
Та нi ж бо - я прямую
До сонця, але чую-
У скронях аж трiщить-
То небо стелить лунко
Слова нових гатункiв,
Та все одно болить.
Я падаю у трави,
Топлюся у загравах
I попiл в очi б'є,
I хочеться розбитись,
На мiсяць вовком вити,
I вигризти своє.
Я так стомився битись
За сонце , злитись, грiти-
Я хочу, щоб хтось грiв.
Знайти б струмочок тихий,
Покликати пiд стрiху
Зефiрних голубiв.