Життя і смерть, як нерозлучні вороги,
Які завжди тримають небо з висоти,
Вона кохала , він кохав,
Вона зітхала, він зітхав,
Вона жила, а він творив.
Вона жила і він все жив.
Він все творив ,та небо не схотіло,
Сумним дарунком долі розлучило.
Кохану водяна блакить украла
І коломийку на півслові обірвала.
Він так хотів ,щоб небо їх з’єднало,
Він так хотів, щоб море їх вітало.
Він так хотів …. Та мрії розлітались.
Він так хотів … та смерті ворони злітались.
Між мріями і дійсністю постала суперечка,
Між голубом і вороном….. уже б’ється сердечко.
Вона померла – голуб полетів,
Вона померла – вогник догорів.
Але небесним силам цього було мало,
Вони хотіли і його вітати.
І ворон чорний прилетів до хати
Покликати Марієчку шукати.
Ті довгі ночі у глухій безодні,
Ті довгі дні,порожні і холодні
Ті довгі ночі – ворон переміг.
Біля безодні зупинить не зміг.
Їх обвінчали сині небеса,
Бо лише там можливі чудеса:
«Як на землі не встигли докохати,
То будем разом у раю співати».
