Дощ краплинами по обличчу,
У душі моїх тихих спогадів- снів
Ти словами робиш так боляче,
Та втішаю себе - не хотів.
Руки ледве малюють слова,
Відірвати б їх геть,
Чомусь дурне йме голова
Біль, смерть...ГЕТЬ!!!
Люблю тебе без краю,
Як небо, місяць і зорі,
Чому сама не знаю,
Говоримо на різній мові??
Чіпляємось к словам,
Ніби більше нічого нема
І кожен думає сам,
Ніби він одна голова.
Дощ краплинами по обличчу,
На узбіччі одиноких дум,
Ти словами робиш так боляче,
А мене переймає сум.
Шукаю причини в собі,
Та чи маю робити це я сама,
Чи вилами по воді
Писати, бо в душі зима?
Здається, мене ти не хочеш,
Чи може образила чим, -
"Думай, що хочеш..."
Хмм, а я не знаю причин...
Тільки дощ краплинами скотиться
І потоне в пір'їнах душі,
Так в любові не водиться,
Неправа?? Пробач мені...