Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Радiус24: ЛК16 (5) ФЕНОМЕН ДОБИ переклад - ВІРШ

logo
Радiус24: ЛК16 (5) ФЕНОМЕН ДОБИ переклад - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Персональный ЧАТ Gudzyk
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ЛК16 (5) ФЕНОМЕН ДОБИ переклад

	
	Критикам поеми "Чистила мати картоплю" не ходило про те, що йдеться не стільки про національні, скільки про соціальні корективи до практики, радянської практики на селі, про те, що настанови партії загрузають зразу ж за містом і до села дуже часто не доходять, а коли й доходять, то в своєрідний спосіб: рішення центральної влади означають тільки те, що каже про них місцевий напівосвічений начальник. Власне, вічно нова практика: критика тих чи інших сторін життя є всього лише ворожою пропагандою і тому повинна бути припинена, а винні покарані. Тичина спробував був захищатися, як на мене, в стільки ж енергійному, скільки й переляканому тоні. Оскільки ця відповідь маловідома, наведу її повністю.
	Критикам поэмы «Чистила мать картошку» не приходило на ум, что речь идёт не столько о национальных, сколько о социальных коррективах к практике, советской практике на селе, о том, что указания партии увязают сразу же за городом, и до села очень часто не доходят, а если и доходят, то своеобразным образом: решения центральной власти означают только то, что говорит о них местный полуобразованный начальник. Собственно, это вечно новая практика: критика тех или иных сторон жизни является всего-навсего враждебной пропагандой и потому должна быть прекращена, а виновные наказаны. Тычина попытался было защищаться, по-моему, в столь же энергичном, сколь и перепуганном тоне. Поскольку этот ответ малоизвестен, приведу его полностью.

				Лист до редакції
Шановний т. редакторе!
Прочитавши у Нашій газеті "Комуніст" ч. 11 доповідь т. Чубаря на Харківській Окружній партконференції, я був дуже здивований, коли знайшов там цитату із свого твору "Чистила мати картоплю", тим більше, що твір цей виставлено було, як "намек на толстые обстоятельства" і як "протискування під прапором пролетарського писання національного дурману". Дозволю собі заявити: ніколи й ніде я не протискував національного дурману. Надрукований уривок це є лише вступ до моєї більшої поеми, над якою я працюю вже кілька років. Я у вступі тут протиставив дві сили — стару, що відходить, але ще чіпляється життя (виявом якої є мати), і нову силу, революційно-переможню, в особі сина-комуніста. Події, що я їх узяв, відбуваються на початку встановлення радянської влади, і я село беру так, як воно тоді було (голод; прирізка землі; уявлення про Леніна як про антихриста тощо). Великою несподіванкою було для мене тлумачення слів матері про Україну. Адже ж ясно, здається, що цим словам протиставлені слова сина і що їх аж ніяк не можна приписати авторові, та врешті і з самого твору видно, що симпатії автора на стороні сина.
								З тов. прив. П. ТИЧИНА.
			Письмо в редакцию
Уважаемый т. редактор!
Прочитав в Нашей газете «Коммунист» № 11 доклад т. Чубаря на Харьковской Окружной партконференции, я был очень удивлён, когда нашёл там цитату из своего произведения «Чистила мать картошку», тем более что произведение это выставлено было, как "намёк на толстые обстоятельства" и как "протискивание под знаменем пролетарского писания национального дурмана". Позволю себе заявить: я никогда и нигде не протискивал национального дурмана. Напечатанный отрывок – это лишь вступление к моей большой поэме, над которой я работаю уже несколько лет. Я здесь, во вступлении, противопоставил две силы — старую, что отходит, но ещё цепляется за жизнь (проявлением которой является мать), и новую силу, революционно-победную, в лице сына-коммуниста. События, которые я описывал, происходят в начале установления советской власти, и село я показываю таким, каким оно тогда было (голод; прирезка земли; представление о Ленине, как об антихристе в том числе). Большой неожиданностью было для меня толкование слов матери об Украине. Ведь, кажется ясно, что этим словам противопоставлены слова сына, и что их никак нельзя приписать автору, да в конце концов и из самого произведения видно, что симпатии автора на стороне сына.
								С тов. прив. П. ТЫЧИНА

	Природньо, що свої зауваження до листа П. Тичини висловила редакція, вказавши, що ні Чубар, ні "всі решта" не могли знати, що це лише вступ до поеми. По-друге, зауважено поетові таке: "охоче і щиро віримо, що сам тов. Тичина і на думці не мав давати в образі своєї матері синтетичний образ "неньки України" в тому єлейно-просвітянському виді, як його не раз давалося в українській літературі, навіть авторами, що орієнтуються на Європу. Але наколи взяти тільки цей уривок, то цілком зрозуміло, кожен націоналіст може скористуватись із його і "протаскувати національний дурман". Отже, краще було б відразу надрукувати більшу частину твору, щоб відразу кожному ясно було, в чому справа — тоді не могло б бути жодних непорозумінь і неприємних для автора твору тлумачень" ("Комуніст" від 3 лютого 1927 р.).
	Естественно, что свои замечания к письму П. Тычины высказала редакция, во-первых, указав, что ни Чубарь, ни "все остальные" не могли знать, что это лишь вступление к поэме. Во-вторых, замечено было поэту и такое: "охотно и искренне верим, что сам тов. Тычина и в мыслях не имел представлять в образе своей матери синтетический образ «мамки Украины» в том елейно-просветительском виде, как он не раз представлялся в украинской литературе, даже авторами, ориентирующимися на Европу. Но если взять только этот отрывок, то вполне понятно, что каждый националист может воспользоваться им и «протаскивать национальный дурман». Следовательно, лучше было бы сразу напечатать большую часть произведения, чтобы каждому ясно было, в чём дело — тогда не могло бы быть никаких недоразумений и неприятных для автора произведения толкований” («Коммунист» от 3 февраля 1927 г.).
	Відповідь Тичини не здається особливо переконливою. Редакційна ж репліка витримана в досить доброзичливому тоні.
	Ответ Тычины не кажется особенно убедительным. Редакционная же реплика выдержана в довольно дружелюбном тоне.
	Тичина перелякався.
	Тычина перепугался.
	Межі поетової громадянськості мусили бути звужені. Тепер треба було обирати нові шляхи: або стати народним, або тільки державним поетом. І обирати так само, як багатьом іншим Хвильовому, Яловому, Досвітньому, Вишні, Кулішеві тощо.
	Пределы гражданственности поэта принудили быть сужеными. Теперь необходимо было выбирать новые пути: либо стать народным, либо только государственным поэтом. И выбирать так же, как многим другим: Хвылевому, Яловому, Досвитному, Вишне, Кулишу и т.д.
	Тичина трохи повагався, роздумуючи. В ці роки він публікує прекрасні вірші "Кримського циклу", ніби востаннє хапаючи в легені озон високої поезії. Вірші цього циклу — на рівні Тичинового генію. Ось — "Пляж" з хапливими ритмами скрипки:
	Тычина немного поколебался, раздумывая. В эти годы он публикует прекрасные стихи «Крымского цикла», словно в последний раз захватывая в лёгкие озон высокой поэзии. Стихотворения этого цикла — на уровне гения Тичины. Вот – «Пляж» с ловкими ритмами скрипки:

З гори вона збігла і гола лягла, —		С горы она сбежала и, голая, легла, –
не знає, не знає, не знає чому —		не знает, не знает она, почему –
жагуче коліна сумні розняла			страстно колени печальные развела
і сонце приймає, як мужа.				и солнце принимает, как мужа.

Такі хвилеводи, така ряботінь, —		Такие волнения вод, такая рябь, –
здається, здається, здається, от-от! —	как будто, как будто, как будто, вот-
								вот! –
тінь — та й немає, самії сліди:			тень — да и нет, одни следы:
риба стрілою-дугою з води.			рыба стрелой-дугой из воды.

вариант рифмованного перевода:

Сбежала с горы и, нагою, легла –
не знает, не знает она, почему же –
так страстно колени свои развела
и солнце встречает, как мужа.

Такая тут рябь и волнения вод,
как будто, как будто, как будто, вот-вот! –
тень — вот – и нету, одни лишь следы:
рыба стрелою-дугой из воды.

	"Які ще раби ми, які ще раби!" — бринить хаплива мелодія "Замісць сонетів..." і наступні рядки: "Куди не погляне — оскалений звір, і небо у чорних кривавих слідах" — такий же самий місточок. Тільки куди його поет перекидає? В минуле? Чи в майбутнє?
	"Какие ещё рабы мы, какие ещё рабы!" — звучит мелодия «Взамен сонетов...» и следующие строки: "Куда ни посмотрит —оскаленный зверь, и небо, в чёрных кровавых следах" — такой же мостик. Только куда его поэт опрокидывает? В прошлое? Или в будущее?

Тепер вже не знаю ні націй ні рас:	Теперь уже не знаю ни наций, ни рас:
свободу людей своїм богом зову!	свободу людей свои богом зову!

вариант рифмованного перевода:

Теперь уж не знаю ни наций, ни рас:
свободу народа я богом зову!

	Як ці рядки нагадують рядки "Плуга" ("невже іще не помолюсь за моє кохання, за людину?"), але тон уже інший: там — спокійно-журливий, тут — хапливо-поспішливий. "Невчасна, сучасна, прекрасна любов" — це сказано по-тичинівськи містко і граціозно.
	Как эти строки напоминают строки «Плуга» ("неужели ещё не помолюсь за мою любовь, за человека?" [111>), но тон уже другой: там — спокойно-печальный, здесь — поспешно-торопливый. "Несвоевременная, современная, прекрасная любовь" – это сказано по-тычиновски глубоко и грациозно.

сноска 111
[цитата из цикла «Мадонно моя… (III)» – прим. пер.>

	Поет відчуває, що дарована йому пауза — дуже коротка ("божевільний темп колише, мов павза на війні").
	Поэт чувствует, что дарованная ему пауза – очень короткая ("сумасшедший темп колышет, словно пауза на войне" [112>).

сноска 112
[цитата из стихотворения «Сниться й далi» – прим. пер.>

	Поетові справді моторошно: позаду — добровільна відмова від самого себе — в ім'я дуже благородної мети, заради життя для всіх, позаду — "провали літ", за провалами — найдорожча пам'ять про верховини свого таланту, але повернення туди вже немає. Попереду — така ж невідомість: літературна дискусія от-от матиме своє адміністративне продовження. Поет дискутує з самим собою:
	Поэту действительно жутко: позади – добровольный отказ от самого себя – во имя очень благородной цели, ради жизни для всех, позади – “провалы лет” [113>, за провалами – самая дорогая память о вершинах своего таланта, но возвращения туда уже нет. Впереди – такая же неизвестность: литературная дискуссия вот-вот будет иметь своё административное продолжение. Поэт дискутирует с самим собой:

Ти знов. А як же дух і форма?		Ты вновь. А как же дух и форма?
А як же вічне битіє?				А как же вечное битьё?
Невже отак без сліду жорма		Неужели вот так, без следа, обжора,
і пожере мене?					и пожрёт меня?

Чи, може, зовсім не питати? —		Или, может, совсем не спрашивать? –
Мовчатиму. Мовчу.				Буду молчать. Молчу.
Уже і Всесвіту не чуть —			Уже и Вселенной не слышно –
лиш тиша ллє і ллє... [114>		лишь тишина льёт и льёт...

вариант рифмованного перевода:

Ты вновь. А как же дух и форма?
А как же вечное битьё?
Неужто, без следа, обжора,
всего меня пожрёт?

Не спрашивать, быть может, вовсе? –
Что ж, буду я молчать.
Уж и Вселенной не слыхать –
лишь тишь всё льёт и льёт...

сноска 113
[из того же стихотворения – прим. пер.> 
сноска 114
[отрывок из стихотворения «Сниться й далi» – прим. пер.> 

	Поет намагається весь уміститися на цій невеличкій павзі. Він розуміє, радше передчуває, що в ній — викінчення його складної суперечливої долі. Та й як інакше: природу він "зрадив" заради громадського обов'язку радянського колективіста. Тепер його критикують по суті за надмірну громадянськість. Становище Тичини — особливо цікаве: його, народно-державного поета, критикує влада! Та влада, заради якої поет раз уже зрадив собі.
	Поэт пытается весь уместиться в этой небольшой паузе. Он понимает, скорее предчувствует, что в ней – окончание его сложной противоречивой судьбы. Да и как иначе: природу он "предал" ради общественного долга советского коллективиста. Теперь его критикуют, по сути, за чрезмерную гражданственность. Положение Тычины – особенно интересно: его, народно-государственного поэта, критикует власть! Та власть, ради которой поэт один раз уже изменил себе.

Дивись, дивись: нема поради,	Смотри, смотри: нет совета (утешения),
нема тепер шляху до мас.		нет теперь пути к массам.
Цвіли колись твої декади,		Цвели когда-то твои декады,
поки ти жалко не погас.[115>	пока ты жалко не погас.

вариант рифмованного перевода:

Смотри: уж нет тебе отрады,
дороги нет теперь до масс.
Цвели в былом твои декады,
пока ты жалко не угас.

сноска 115
[отрывок из цикла стихотворений «В космiчному оркестрi (VI)» – прим. пер.> 

	Поет попав, як то кажуть, на слизьке. Шлях до мас йому відрізано. Лишається одне: переступити через самого себе і "поцілувать пантофлю Папи", подолавши відчуття бридкості. Іще є час на роздуми, але душу вже продирає перестрах: "Ходить ніч по саду місячними кроками, зоряними криками просіває пітьму".
	Поэт, как говорится, попал на скользкое. Дорога к массам ему отрезана. Остаётся одно: переступить через самого себя и "поцеловать ботинок Папы", преодолев чувство гадливости. Ещё есть время на раздумья, но душу уже продирает страх: "Ходит ночь по саду лунными шагами, звёздными криками просеивая тьму" [116>. 

сноска 116
[цитата из стихотворения «Курiнь» – прим. пер.> 

	Для душевної рівноваги лишається єдине — царство природи — твій єдиний неоманливий прихисток. Вона одна годна віддати тебе, зневіреного і настрашеного, під високу оборону вічності:
	Для душевного равновесия остаётся лишь одно — царство природы — твоё единственное не обманчивое убежище. Она одна достойна отдать тебя, отчаявшегося и напуганного, под высокую защиту вечности:

Візьми мене, природо,		Возьми меня, природа,
і до своїх причисль.			и к своим причисли.
Тінь,						Тень,
прóтінь					тенистость
у сонячнім саду.			в солнечном саду.

І дай я зрозумію			И дай, я уразумею
твій зміст і твою мисль.		твоё содержание и твою мысль.
Тінь,						Тень,
прóтінь					тенистость
у сонячнім саду.			в солнечном саду.
	
Як ти мене будила,			Как ты меня будила,
як ти мене вела,			как ты меня вела,
як круг душі моєї			как вокруг души моей
три вихори зняла.			три вихря подняла.

Три вихори, три гімни,		Три вихря три гимна,
три пісні битію —			три оды бытию –
мій труд, моє горіння,		мой труд, моё горенье,
любов і смерть мою.			любовь и смерть мою.

Що першим себе значу,		Что первым себя обозначаю,
що друге в сон кладу,		что второе в сон кладу,
любов'ю назаряюсь			любовью озаряюсь
у сонячнім саду. [117>		в солнечном саду.

вариант рифмованного перевода:

Возьми меня, природа,
к себе, в свою семью.
Тень,
сумрак
в солнечном саду.

И дай уразуметь мне
твой смысл и мысль твою.
Тень,
сумрак
в солнечном саду.

Как ты меня будила,
как ты меня вела,
как вкруг души моей ты
три вихря подняла.

Три вихря три осанны,
три оды бытию –
мой труд, мою азартность,
любовь и смерть мою.

Я первым утверждаюсь,	
второе в сон кладу,
любовью озаряюсь
я в солнечном саду.

сноска 117
[отрывок из стихотворения «За хмарами обвали» – прим. пер.> 

	Поет передчуває власну Голгофу. І до нього повертається пам'ять сотвореного на землі добра ("слався, вічне випроміння людської краси!"). І свідомість цього наповнює його високим оптимізмом людини, готової до смерті.
	Поэт предчувствует свою Голгофу. И к нему возвращается память сотворённого на земле добра ("славься вечное свеченье красоты людей!" [118>). И сознание этого наполняет его высоким оптимизмом человека, готового к смерти.

сноска 118
[из стихотворения «Слався!» – прим. пер.>  

	"В самій своїй основі Тичина — органічно антитрагічний поет",— влучно зауважив колись М. Степняк. І ось чи не вперше після "Замісць сонетів..." поет згадує про свою смерть ("любов і смерть мою").
	"В самой своей основе Тычина – органически антитрагический поэт", — точно отметил когда-то М. Степняк. И вот едва ли не впервые после «Взамен сонетов...» поэт вспоминает о своей смерти ("любовь и смерть мою").
	"Кримський цикл" — останнє віконечко полишеного храму Тичининої поезії, останній шпиль його генію. Його малюнки — геніально прості, як у Пікассо, зроблені, здається, однією лінією, не відриваючи руки од паперу:
	«Крымский цикл» —  последнее окошечко покинутого храма Тычининой поэзии, последний шпиль его гения. Его рисунки — гениально простые, как у Пикассо, сделанные, кажется, в одну линию, не отрывая руки от бумаги:

Дельфін не гравсь у морі,		Дельфин не игрался в море,
не був і сонцехмар —		не было и солнце-туч –
на давню синю тему			на древнюю синюю тему
задумалась гора. [119>		задумалась гора.

вариант ритмизированного перевода:

Дельфин не прыгал в море,
без туч был солнца жар –
над синей древней темой
задумалась гора.

сноска 119
[отрывок из стихотворения «За хмарами обвали» – прим. пер.> 

	Тільки тут, у камерному світі інтересів особистості, поет може виступати у всеозброєнні своєї техніки, яка нагадувала сучасникам техніку Рільке чи Валері:
	Только здесь, в камерном мире интересов личности, поэт может выступать во всеоружии своей техники, которая напоминала современникам технику Рильке или Валери:

Давно вже вечір. Риси —			Давно уже вечер. Риски –
мов вирізьблена рить.			как покрытая резьбой застойная вода.
Вгорі огонь горить.				Вверху огонь горит.
І мовчки гробнуть кипариси. [120>	И молча застывают кипарисы

вариант рифмованного перевода:

Давно уж вечер. Выси –
как бархатная слизь.
Уже огни зажглись.
И молча меркнут кипарисы.

сноска 120
[отрывок из стихотворения «Ай-петрi» – прим. пер.> 

	Поет ущерть виповнений собою. Навіть тоді, коли пробує перекладати, йому на заваді стає цей надзвичайно індивідуальний талант. Ось переклад геніального "Парусу" М. Лєрмонтова, зроблений Тичиною 1929 чи 1930 року і присвячений Тодосеві Осьмачці:
	Поэт до краёв наполнен собой. Даже тогда, когда он пытается переводить, ему мешает этот чрезвычайно индивидуальный талант. Вот перевод гениального «Паруса» М. Лермонтова, сделанный Тычиной в 1929 или 1930 году и посвящённый Феодосию Осьмачке:

Одно лише вітрило мрітне			Один лишь парус едва виднеется,
У мрійнім моря маревен.			В мечтательном моря мареве.
Чого шукає кругосвітнє			Чего ж ищет кругосветно,
І що лишило там, ген-ген?		И что оставил там, где-то?

Бурхоче вітер, глиб подасться,		Бушует ветер, глубь – раздаётся,
І щоглу з свистом натяга.			И мачту со свистом натягивает.
Гай-гай, воно й не прагне щастя	Ей-ей, он и не стремится к счастью,
І не від щастя відбіга.			И не от счастия убегает.

Під ним проміння блакитнясте.		Под ним – лучи лазурные.
Над ним одсончин золочин,		Над ним – солнечный прсвет золотистый.
А він все рветься в поринасте,		А он всё рвётся в ныряние,
Неначе в бурях є спочин.			Как будто в бурях есть отдых.

вариант рифмованного перевода:

Один лишь парус чуть заметен,
Сквозь моря призрачный туман.
Чего ж он ищет в целом свете,
И что оставил где-то там?

Бушует ветер, глубь – ярится,
Сгибает мачту и свистит.
Ей-ей, он к счастью не стремится,
И не от счастия бежит.

Под ним – лазурное сиянье.
Над ним – блеск солнца золотой.
Его ж влечёт в волнах нырянье,
Как будто в бурях есть покой.

	Уже чотири роки Тичину звали співцем "Партії веде", коли вийшла нова, ідейно правильна збірка "Чуття єдиної родини", і в ній серед велемовних віршів натрапляємо на прекрасний вірш "Курінь". І що ж? Вірш датовано: Алупка, 1926 рік. Це все той же прекрасний "Кримський цикл". Поет звертає свій зір до малого, незначущого світу:
	Уже четыре года Тычину называли певцом «Партии ведёт», когда вышел новый, идейно правильный сборник «Чувство единой семьи», и в нём среди велеречивых стихов встречаем прекрасное стихотворение «Шалаш». И что же? Стихотворение датировано: Алупка, 1926 год. Это всё тот же прекрасный «Крымский цикл». Поэт обращает свой взор к малому, незначительному миру:

Мені чути: вночі			Мне слышно: в ночи
хтось долівку гризе,			кто-то пол грызёт,
хтось розхитує підпори,		кто-то расшатывает подпорки,
шарудить об курінь.			шуршит о шалаш.

Я встаю, я свічу:			Я встаю, я свечу:
в'юнко лізе сколопендра,		извиваясь лезет сколопендра,
а на столі павучок.			а на потолке паучок.
.................................
Бачу — лапки слухають,		Вижу – лапки слушают,
чую — змовкло в шалаші.		слышу – смолкло в шалаше.
Стало ж мені соромно,		Стало же мне стыдно,
стало смутно на душі.		стало смутно на душе.

Що само ж без уха,			Что сами же без уха,
а то й без очей.			а то й без глаз.
Не теряє духа				Не теряют духа
в темені ночей.				в темноте ночей.

вариант рифмованного перевода:

Слышу: среди ночи
кто-то пол грызёт,
кто-то теребит подпорки
и шуршит о шалаш.

Я встаю, я свечу:
вёртко лезет сколопендра,
а по верху – паучок.
.................................
Вижу – лапки слушают,
слышу – смолкло в шалаше.
Стало мне так неловко,
стало смутно на душе.

Что они – без слуха,		
и без глаз порой,
не теряют духа
в темноте ночной.

	Думаю, що в Тичині намічався новий етап — поглибленої, схожої до сучасного живопису, пейзажності, етап розкошування власного єства хай і на обмеженій території існування: щось схоже до герметизованої "екологічної ніші" прекрасного Володимира Свідзінського, але це мала бути окрема, виразно тичинівська "ніша":
	Думаю, что в Тычине намечался новый этап – углублённой, похожей на современную живопись, пейзажности, этап роскоши собственного естества, пусть и на ограниченной территории существования: что-то похожее на герметизированную «экологическую нишу» прекрасного Владимира Свидзинского, но это могла быть лишь отдельная, определённо тычиновская «ниша»:

О моє хороше,				О, мой хороший,
вуска на носу!				усик на носу!
Може, борщ ти любиш? —		Может, борщ ты любишь? –
завтра ж принесу.			завтра ж принесу.

О моє ласкаве,				О, мой ласковый,
крилля голубе!				крылья голубые!
Хочеш грамоті навчу я —		Хочешь, грамоте научу я –
ось це А, ось Б.				вот это «А», вот «Б».

Тільки що ж ти плачеш?		Только что ж ты плачешь?
Закортіло трав?				Захотелось трав?
Е! чекай, у тебе ж ніжку		Э! подожди, у тебя же ножку
хтось пережував.			кто-то перегрыз.

Так і в вас там войни?		Так у вас там войны?
Так і в вас бої?				И у вас бои?
Любії, любії,				Милые, милые,
любії мої! [121>				любимые мои!

вариант рифмованного перевода:

Ах, ты мой хороший,
усик на носу!
Может, борщ ты любишь? –
завтра ж принесу.

Ах, ты мой ласкуша,
крылья в бирюзе!
Хочешь грамоте учиться –
это «А», вот «Б».

Только что ж ты плачешь?
Хочешь в травку, вниз?
Э! постой, тебе же ножку
кто-то перегрыз.

Так у вас там войны?
И у вас бои?
Милые, милые,
любые мои!

сноска 121
[Читачеві буде цікаво співставити цей вірш Тичини з віршем В. Свідзінського про білого мурашка:
Читателю будет интересно сопоставить это стихотворение Тычины со стихотворением В. Свидзинского о белом муравье:

А йдім же, любий, в темне муравище,	А идём же, милый, в тёмный 
								муравейник,
що серед бору, в виярку дрімучім,		что среди бора, в овраге дремучем,
під соснами. Коли б ти тільки знав,		под соснами. Когда б ты только знал,
якого в цім печерок та яскинь!			сколько в нём расщелин и пещер!
А вже вони давно стоять нежиті.		А уже они давно стоят нежилые.
Я посвічу в них свічі незліченні —		Я засвечу в них свечи безчисленные –
і сяйво бризне... Ні огидних слів,		и свет брызнет... Ни гадливых слов,
ні погляду ворожого! Де глянеш,		ни взгляда враждебного! Где глянешь –
подушечки атласові лежать.			подушечки атласные лежат.
Обійме сон — і мирно ти заснеш,		Охватит сон – и мирно ты заснёшь,
тобі спочинок, а мені турбота.			тебе – отдых, а мне – забота.
Тебе обійду, обчеркну. Кругом			Тебя обойду, обчерчу. Кругом
осиковий поставлю частокіл.			осиновый поставлю частокол.
Пристрітища, урочища, уроки			Порча, урочища, сглаз
нас будуть сторожити од людей.		нас будут охранять от людей.
Я в головах у тебе заспіваю:			Я в головах у тебя запою:
"Не вийдеш більше, мій мурашку білий".	"Не выйдешь больше, мой муравей 		
								белый".

вариант ритмизированного перевода:

Пойдём-ка, милый, в тёмный муравейник,
что среди бора, где овраг дремучий,
под соснами. Когда б ты только знал,
как много в нём расщелин и пещер!
И все они давно стоят пустые.
Я засвечу в них свечи без числа
и свет забрызжет... Ни гадливых слов,
ни взгляда вражьего! Куда ни глянешь –
подушечки атласные лежат.
Охватит сон – и мирно ты заснёшь,	
тебе-то – отдых, а вот мне – забота.
Тебя чертою обведу. Кругом
осиновый поставлю частокол.
Урочища лесные, сглаз и порча,
оберегать нас будут от людей.
Я пропою тебе у изголовья:
"Не выйдешь больше, мой мурашка белый".

– прим. В.С.>

	Мені здасться, що нові вияви Тичинівського таланту могли б призвести до дуже цікавого герметизму, що, як відомо, виникає в умовах посиленого (не надмірного!) тиску на художника слова. В умовах, що готували першу сторінку доби тридцятих років, герметистом можна було стати, лише опинившись поза друкованою літературою. Таким герметистом був, як на мене, В. Свідзінський, поет, за визначенням Ю. Смолича, надзвичайно скромний і сповнений дивних периферійних комплексів (зауважу, що його збірка 1940 року — це одне з дивних див великої Сталінської епохи).
	Мне кажется, что новые проявления Тычиновского таланта могли бы привести к очень интересному герметизму, который, как известно, возникает в условиях усиленного (не чрезмерного!) давления на художника слова. В условиях, готовивших первую страницу эпохи тридцатых годов, герметистом можно было стать, только оказавшись вне печатной литературы. Таким герметистом был, на мой взгляд, В. Свидзинский, поэт, по определению Ю. Смолича, чрезвычайно скромный и полный странных периферийных комплексов (замечу, что его сборник 1940 года — это одно из удивительных чудес великой Сталинской эпохи).
	Ці нові риси Тичининого таланту так і не змогли розвинутися уповні. Той Тичина, що дивним сяйвом спалахнув у "Кримському циклі", мусив був відступити перед небезпечним для нього життям. І він помер, так і не встигнувши народитись.
	Эти новые черты таланта Тычины так и не смогли развиться полностью. Тот Тычина, что дивным сиянием вспыхнул в «Крымском цикле», вынужден был отступить перед опасной для него жизнью. И он умер, так и не успев родиться.
	Шлях подальшої еволюції Тичини був штучно припинений.
	Путь дальнейшей эволюции Тычины был искусственно прерван.
	Настав 1929 рік, коли на Україні відбулися численні арешти. 7 лютого 1930 року начальник ДГТУ Української РСР Балицький поставив своє "затверджую" на обвинувальному висновкові в справі СВУ. За свідченням сучасників, Тичина подає перші приклади фізіологічного переляку, од якого він так і не звільнявся більше. В повітрі, як каже М. Холодний, запахло Соловками. І Тичина, мавши геніальну інтуїцію, відчув це чи не найперший.
	Наступил 1929 год, когда на Украине произошли многочисленные аресты. 7 февраля 1930 года начальник ОГПУ Украинской ССР, Балицкий, поставил своё «утверждаю» на обвинительном заключении по делу «Союза освобождения Украины». По свидетельству современников, Тычина подавал первые физиологические признаки испуга, от которого он так и не освободился в последствии. В воздухе, как говорит Н. Холодный, запахло Соловками. И Тычина, имея гениальную интуицию, почувствовал это едва ли не самым первым.
	Розповідають, як 1929 року в приміщенні київського ВУФКУ, де був присутній Микола Вороний із сином, хтось, переглянувши свіжу газету, радісно повідомив, що П. Г. Тичину обрано академіком. У тому ж номері було вміщено один із віршів П. Г. Тичини "Нехай Європа кумкає". Поезію було прочитано вголос, після чого М. Вороний дотепно зауважив: "Ну що ж? Це останній твір поета і перший твір академіка".
	Рассказывают, как в 1929 году в помещении киевского ВУФКУ [122>, где присутствовал Николай Вороной с сыном, кто-то, просмотрев свежую газету, радостно сообщил, что П. Г. Тычина избран академиком. В том же номере было помещено одно из стихотворений П. Г. Тычины «Пускай Европа квакает». Стих был прочитан вслух, после чего Н. Вороной остроумно заметил: "Ну что же? Это последнее произведение поэта и первое произведение академика".

сноска 122
[Всеукраинское фото-кино управление – прим. пер.>

	Поет стає державником.
	Поэт становится государственником.
	1931 року в світ виходить збірка Тичини "Чернігів":
	В 1931 году в свет выходит сборник Тычины «Чернигов»:

Прокладаємо ріжем ламаєм		Прокладываем, режем, ломаем,
ні жалю ані жалощів нема			ни сожалений, ни жалоб нет,
бо це ж спланованість сама		ведь это же спланированность сама.
Ану ж оклепуйте оклинням		А ну же, обклёпывайте клиньями,
щоб сила жизняна				чтоб сила жизненная
влила прийдешнім поколінням		влила грядущим поколениям
вина							вина

Забудовуєм високо й гордо		Строим высоко и гордо,
аж глухим догукнулася луна		до глухим докричалось эхо
Нехай же вище йде вона			Пускай же выше идёт оно
Знанням Загостренням Сталінням	Знанием, Обострением, Сталением,
щоб сила жизняна				чтоб сила жизненная
влила прийдешнім поколінням		влила грядущим поколениям
вина [123>					вина

вариант рифмованного перевода:

Пролагаем и режем, ломаем,
сожалений и жалоб – вовсе нет,
ведь это план на много лет.
А ну, клепайте крепче звенья,
чтоб сила жить, что нам дана
влила грядущим поколеньям
вина

Мы возводим высóко и гордо,
аж глухим то эхо отдаёт.
Пусть ввысь оно стремит полёт.
Сталеньем, Знаньем, Обостреньем, 
чтоб сила жить, что нам дана
влила грядущим поколеньям
вина

сноска 123
[отрывок из стихотворения «Догоняємо ïх догоняєм… (Мiй друг робiтник водить мене по мiсту й хвалиться)» – прим. пер.> 

	Тичина знайшов точний вихід із "соловецької ситуації".
	Тычина нашёл верный выход из «соловецкой ситуации».
	Страх додає поетові особливо високої політичної свідомості: "Зустріли комсомольців, обурених украй — і знову шкідництво викрито"
	Страх придаёт поэту особо высокое политическое сознание: «Встретили комсомольцев, возмущенных крайне — и снова вредительство разоблачено»:

Ми славимо ми хвалимо		Мы славим, мы хвалим,
ми дійдем до мети			мы дойдём до цели
Чи облавом чи звалами		Навалом ли, завалами ли,
а Захід все ж обвалимо		а Запад всё же обвалим,
щоб далі знов іти [124>		чтобы дальше вновь идти.

вариант рифмованного перевода:

И славим мы, и хвалим мы,
мы к цели на пути.
Навалом ли, завалами,
а Запад всё же свалим мы,
чтобы дальше вновь идти.

сноска 124
[отрывок из стихотворения «Прихитренеє фiгове… (Встретили комсомольцев, возмущенных крайне — и снова вредительство разоблачено)» - прим. пер.>

	"Чи не єсть це самі нахвалки або ж запаморочення від успіхів",— питає поет і сам собі відповідає:
	«А не есть ли это самовосхваление или головокружение от успехов», — спрашивает поэт и сам себе отвечает:

О ні ми ясно кажемо			О нет, мы ясно скажем
з заводом школу зв'яжемо		с заводом школу свяжем
у всі знання узуємось		во все знания обуемся,
врізаємось шлюзуємось		врезаемся, шлюзуемся,
політехнізуємось			политехни-зуемся.
Штурмуєм панські устрої		Штурмуем господские порядки
у нас доба індустрії			у нас эпоха индустрии,
в нас темп і тлум понтонові	у нас темп и толпа понтонные,
труди і дні двотонові			труды и дни двухтоновые,
залізобетонові				железобетонные.
Нехай Європа кумкає		Пускай Европа квакает,
а в нас одна лиш думка є		а у нас одна лишь мысль есть:
одна одна турбація			одна одна забота
традицій підрізація			традиций подрезация,
колективізація [125>			коллективизация

вариант рифмованного перевода:

О нет, мы ясно скажем
с заводом школу свяжем
в науки все обуемся,
врезаемся, шлюзуемся,
политехни-зуемся.
Штурмуем панские устои
эпоху индустрии строим,
в нас темп и шум понтонные,
труды и дни двухтоновые,
железобетонные.
Пускай Европа квакает,
а в нас ещё закваска есть:
теперь забота нации –
традиций подрезация,
коллективизация

сноска 125
[отрывок из стихотворения «О ні ми ясно кажемо… (Чи не єсть це самі нахвалки або ж запаморочення від успіхів)»– прим. пер.> 

	Тичина відповідає і "укр.-варшавському сміттю":
	Тычина отвечает и «укр.-варшавскому мусору»:

Пани мої ріднесенькі собаки сучині			Господа мои родненькие – собаки 
									сучкины,
танцюйте не танцюйте до танц-терору зучені	танцуйте не танцуйте, танц-
									террору обучены
не витанцюється						не вытанцовывается.
Обернися порося на карася				Обернись поросёнок – карасём
Чоботу чоботу чоботу пілсудчини			Сапогу, сапогу, сапогу 
									пилсудчины
поклонітеся [126>						поклонитеся

сноска 126
[отрывок из стихотворения «Пани мої ріднесенькі… (”Пiсля цього зрозумiло” робiтник каже “чого укр-варшавському смiттю так зараз весело”)» – прим. пер.> 

	Поет починає коментувати історію ВКП(б), ілюструвати її ідейно-витриманими і художньо-зрілими частівками:
	Поэт начинает комментировать историю ВКП(б), иллюстрировать её идейно-выдержанными и художественно-зрелыми частушками:

Били їх та все ще мало			Били их, да всё ещё мало.
Робітництву б сили стало			Рабочим бы силы достало,
так не вспіло село				так не успело село.
Чому село чому не вспіло			Почему село, почему не успело
Бо дрібновласництво не звалило	Потому что мелковладение не свалило
власництво не звалило			собственничество не свалило
бач "здобрішав" пан і піп			глянь "подобрели" господин и поп
з маніфестом цар прилип. [127>	с манифестом царь прилип.	

вариант рифмованного перевода:

Били их, да видно мало.	
Лишь рабочим сил достало,
не успело село.
А почему село – без силы? –
А мелковладенье не свалило,
а собственника не свалило:
"подобрели" поп и пан	
с манифестом царь пристал.	

сноска 127
[отрывок из стихотворения «Що за шум iз Катлавана… (Дулись пани й двадцять п’ять лiт тому робiтник згадує 1905 рiк на Чернiгiвщинi») – прим. пер.> 

	А щоб цензурні "всюдисмотрителі", боронь, Боже, не добачили часом і тут чогось не такого, як треба, Тичина зазначає на берегах: "Ліонське перше розуміється повстання а не друге", "Їхня іронія звичайно", "А все це зробила ідея збройного повстання". Історія закінчилась. Почався період самопоїдання здобутого:
	А чтобы цензурные «вездесмотрители», упаси, Боже, не увидели случаем и тут чего-то не такого, как надо, Тычина отмечает на полях: «Лионское первое понимается восстание, а не второе», «Их ирония, конечно же», «А всё это создала идея вооружённого восстания». История закончилась. Начался период само-поедания добытого:

Перекочовуючи насичуючись		Перекочёвывая насыщаясь
кількісно якісно перехлюпуючись	количественно-качественно 
							переплёскиваясь,
проймаючи взаємно протилежності	пронзая взаимно-противоположности
запереченням старого вибухаючи	возражениями старого взрываясь,
прямуєм за законом діалектики		следуем по закону диалектики
до незміренного майбутнього.		к неизмеримому грядущему.

Отже перепони всі досліджено		Вот уже препоны все прослежены
отже глибини всі розгадано		вот уже глубины все разгаданы
отже з'ясовано всі недомудрення	вот уже выяснены все недоумения
Розженімось цюкнім по історії		Разгонимся, грохнем по истории
може одкришиться нам виломок	может, открошится нам обломок
як незвичайного майбутнього. 		как (бы) необычайного грядущего.

вариант ритмизированного перевода:

Перекочёвывая насыщаясь,
количественно-качественно переливаясь,
пронзая взаимно-противоположности,
возражениями старого взрываясь,
следуем по закону диалектики
к неизмеримому грядущему.

Вот и препоны уж все отслежены,
вот и глубины все разгаданы,
вот и ясны уж все недоумения,
Разгонимся, грохнем по истории,
может, открошится нам обломок
необычайного грядущего.

	Як бачимо, Тичина починає писати так, що й не добереш, чи він іронізує над самим собою, чи це його нове одкровення. Але придивившись пильніше, виключаєш можливість іронії і починаєш розуміти, що над Тичиною починає іронізувати час:
	Как видим, Тычина начинает писать так, что и не разберёшь, иронизирует ли он над самим собой, или это его новое откровение. Но, присмотревшись пристальнее, исключаешь возможность иронии, и начинаешь понимать, что над Тычиной начинает иронизировать время:

Як часто з дрібного незадоволені		Как часто, от мелкого недовольства
ми зневіряємося хилимося падаєм		мы разувериваемся, склоняемся, 
								падаем,
ми спотикаємося глухнемо			мы спотыкаемся глухо-немо,
і нам уже не чути як поршнями			и нам уже не слышно, как поршнями
ходить двигот по всесвіту				ходит двигатель по вселенной 
від непосидючого майбутнього. [128>	от непоседливого будущего.

вариант ритмизированного перевода:

Как часто, мелочами недовольные,
мы, разуверившись, склоняемся и падаем,
и спотыкаемся, и глохнем мы,
и нам уже не слышно, как поршнями
ходит по вселенной двигатель 
от непоседливого будущего.

сноска 128
[отрывки из стихотворения «Перекочовуючи насичуючись… (Стара Украïна змiнитись мусить)» – прим. пер.> 

	У вірші "Ленін" (до речі, слово Ленін тут узяте хіба що для заспокоєння совісті: мало б бути куди доречніше: Сталін)
	В стихотворении «Ленин» (кстати, слово «Ленин» здесь использовано разве что для успокоения совести: куда уместнее было бы: Сталин)

Нехай же знають "патріоти"		Пускай же знают «патриоты»
нехай повідомлять "міщан"		пускай уведомят «мещан»,
не заспокоїмось ми доти			не успокоимся мы до тех пор,
аж поки з поля весь бур'ян		пока с поля весь бурьян

не вирвемо А вирвем грізно		не вырвем мы. А вырвем грозно.
Багнетом Критики мечем			Штыком, Критики мечом.
Клянемся клятвою залізно			Клянёмся клятвой железной,
що ворог жоден не втече			что враг ни один не сбежит.

вариант рифмованного перевода:

Пусть «патриоты» все усвоят,
пускай уведомят «мещан»,
что нас ничто не успокоит,
покуда с поля весь бурьян

не вырвем мы. А вырвем знатно
Штыками, Критики мечом.
Клянёмся мы железной клятвой:
врагов под корень посечём.

	Зрозуміла річ, це поезія не про клятву коло свіжої могили Леніна, а про клятву нищити ворогів в умовах колективізації і організованого наступу на українську культуру.
	Разумеется, это стихотворение не о клятве у свежей могилы Ленина, а о клятве уничтожать врагов в условиях коллективизации и организованного наступления на украинскую культуру.
	Тичинина поезія перетворилась на зброю, непідвладну волі самого автора. Цитуючи ці вірші, можна було відправляти на той світ не тільки Влизька, Косинку, Крушельницьких, а й самого співця "Загострення Стаління".
	Тычининская поэзия превратилась в оружие, неподвластное воле самого автора. Цитируя эти стихи, можно было отправлять на тот свет не только Влызько, Косынку, Крушельницких, но и самого певца «Обострения Сталенья».
	Як би там не було, Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Скрипник, Зеров чи Курбас. З однією різницею: їхня фізична смерть не означала смерті духовної. Тичина, фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування як духовний мрець, до існування по той бік самого себе. Тичина піддався розтлінню, завдавши цим такої шкоди своєму талантові, якої йому не могла завдати жодна у світі сила. Починалася смуга подальшої деградації поета, причому деградував покійний поет так само геніально, як колись писав вірші.
	Как бы то ни было, Тычина — такая же жертва сталинизации нашего общества, как Косынка, Кулиш, Хвылевой, Скрыпник, Зеров или Курбас. С одной лишь разницей: их физическая смерть не означала смерти духовной. Тычина, физически живой, умер духовно, но был принуждён к существованию, как духовный мертвец, к существованию по ту сторону самого себя. Тычина подвергся растлению, нанеся этим такой вред своему таланту, который ему не могла нанести ни одна сила в мире. Начиналась полоса дальнейшей деградации поэта, причем деградировал покойный поэт так же гениально, как когда-то писал стихи.
	Тимчасом на Україні почався безпрецедентний в історії українського народу голод. Родючі українські степи вкрилися кістками п'яти (семи? десяти?) мільйонів хліборобів і землелюбів.
	Тем временем, на Украине начался беспрецедентный в истории украинского народа голод. Плодородные украинские степи покрылись костями пяти (семи? десяти?) миллионов хлеборобов и землелюбов.
	Борис Пастернак якось писав: "Я думаю, коллективизация была ложной, неудавшейся мерою, и в ошибке нельзя было признаться. Чтобы скрыть неудачу, надо было всеми средствами устрашения отучить людей судить и думать, и принудить их видеть несуществующее, и доказывать обратное очевидности. Отсюда беспримерная жестокость ежовщины, обнародование не рассчитанной на применение конституции, введение выборов, не основанных на выборном начале".
	Борис Пастернак однажды написал: "Я думаю, коллективизация была ложной, неудавшейся мерою, и в ошибке нельзя было признаться. Чтобы скрыть неудачу, надо было всеми средствами устрашения отучить людей судить и думать, и принудить их видеть несуществующее, и доказывать обратное очевидности. Отсюда беспримерная жестокость ежовщины, обнародование не рассчитанной на применение конституции, введение выборов, не основанных на выборном начале".
	І справді: одразу ж після страхітливого голоду, що знаменував собою переможне завершення доби колективізації на Україні, почались репресії. Звичайна річ, для мотивування розправи над кращими людьми того часу було використано міжнародну кон'юнктуру. Ось як мотивував "посилення класової боротьби" сумнозвісний Петро Колесник у згадуваній уже статті "Плач Ярославни, або Агонія буржуазно-націоналістичної Камени": "З приходом Гітлера до влади в Німеччині оживіла емігрантська наволоч, бачачи в ньому нового "визволителя України", оживіли націоналісти й усередині країни" ("За марксо-ленінську критику", 1934, № 4, с. 35).
	И действительно: сразу же после ужасающего голода, знаменовавшего собою победное завершение эпохи коллективизации на Украине, начались репрессии. Конечно же, для мотивирования расправы над лучшими людьми того времени была использована международная конъюнктура. Вот как мотивировал «ужесточение классовой борьбы» печально известный Пётр Колесник в упоминавшейся уже статье «Плач Ярославны, или Агония буржуазно-националистической Камены»: "С приходом Гитлера к власти в Германии, оживилась эмигрантская *** видя в нём нового «освободителя Украины», оживились националисты и внутри страны" («За марксистско-ленинскую критику», 1934, № 4, с. 35).
	На Україні почалася "традиційпідрізація", що виявилась підрізацією народу. І що ж — великий соціальний поет 20 століття Тичина мовчав, набравши в рота води! Ось на що обернулось його служіння народові ("всім пригнобленим і бідним руку подаєм!").
	На Украине началась "традиций подрезация", оказавшаяся подрезацией народа. И что же – великий социальный поэт XX века, Тычина, молчал, набрав в рот воды! Вот во что обратилось его служение народу ("бедным всем и угнетённым руку подаём!"). [цитата из стихотворения «Партiя веде» – прим. пер.> 
	Геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім'ям Тичини. Творчість Тичини 30-х років — це тільки маніпуляції над небіжчиком, спроби використати мерця. Як не моторошно це казати, але наступна творчість Тичини — це майже ірреальні спроби примусити усміхатися голий череп. Вірші поета перестали бути актом індивідуальної творчості: ці бездарні версифікаційні вправи уже писав хтось — але мертвою поетовою рукою. Кажуть, не одну ніч Тичина лягав спати не роздягаючись: він чекав арешту. Але це дріб'язковий факт. Тичину можна зрозуміти, але неможливо виправдати. Він-бо покірно цілував пантофлю геніального ката Йосипа Сталіна, мовчки потурав угноєнню українських степів людськими кістками. Пророцтво "Замісць сонетів..." збулось. Народ перестав існувати для Тичини, а Тичина перестав існувати для народу.
	Гениальный Тычина умер. Остался жить чиновник литературной канцелярии, пожизненно больной манией преследования, жалкий пигмей с великим именем Тычины. Творчество Тычины 30-х годов — это только манипуляции над покойником, попытки использовать мертвеца. Как ни жутко это говорить, но следующее творчество Тычины — это почти ирреальные попытки заставить улыбаться голый череп. Стихи поэта перестали быть актом индивидуального творчества: эти бездарные версификационные упражнения уже писал кто-то — только мёртвою рукой поэта. Говорят, не одну ночь Тычина ложился спать, не раздеваясь: он ждал ареста. Но это пустяковый факт. Тычину можно понять, но невозможно оправдать. Он покорно целовал ботинок гениального палача Иосифа Сталина, молча потакал удобрению украинских степей человеческими костями. Пророчество «Взамен сонетов...» сбылось. Народ перестал существовать для Тычины, а Тычина перестал существовать для народа.
	Л. М. Новиченко писав про окремі вірші "Плугу" так: "Можливо, було б краще, коли б цих віршів (їх список читач може побачити в книзі Новиченка на с. 83.— В. С.) не було в книзі, — тоді було б дуже легко говорити про "рівне" наростання і т. ін.".
	Л. Н. Новиченко писал об отдельных стихотворениях «Плуга» так: "Возможно, было бы лучше, если бы этих стихов (их список читатель может увидеть в книге Новиченко на с. 83.— В. С.) не было в книге, – тогда было бы очень легко говорить о «ровном» нарастании и т.п.".
	У 1933 році Тичина віршів не написав — і це його найбільша провина перед народом.
	В 1933 году Тычина стихов не написал — и это его самая большая вина перед народом.
	Цю провину Тичини перед народом, перед людством задокументувала збірка 1934 року "Партія веде":
	Эту вину Тычины перед народом, перед человечеством задокументировал сборник 1934 года «Партия ведёт»:

Та нехай собі як знають 		Да пускай себе как знают:
божеволіють, конають,—		сходят с ума, умирают, —
нам своє робить:			нам своё делать:
всіх панів до 'дної ями		всех господ к одной яме
буржуїв за буржуями			буржуев за буржуями
будем, будем бить!			будем, будем бить!

вариант рифмованного перевода:

Да пускай себе как знают:
пусть рехнутся, подыхают, —
нам – своё вершить:
всех господ – к единой яме:
буржуёв за буржуями
будем, будем бить!

	Пани були далеко, буржуї так само. Враження, що це поет писав про власний народ — це ж бо тут, на сліпих поетових очах, божеволіли і конали мільйони. А наступні слова
	Господа были далеко, буржуи то же. Такое впечатление, что это поэт писал о собственном народе — это ведь здесь, прямо на слепых глазах поэта, сходили с ума и умирали миллионы. А следующие слова:

Ми йдемо походом гідним, —	Мы идём походом достойным, —
всім пригнобленим і бідним	всем угнетённым и бедным
руку подаєм, [129> 			руку подаём

вариант рифмованного перевода:

Мы идём походом годным –
угнетённым и голодным
руку подаём,

сприймаються навіть не як пустомолотство фігляра, а як святотатство. У часи, коли нещасний Влизько дослухався, сподіваючись бодай у смертну годину почути звук пострілу, Тичина заливався люттю:
воспринимаются даже не как пустозвонство фигляра, а как святотатство. В то время, когда несчастный Влызько прислушивался, надеясь хотя бы и в смертный час услышать звук выстрела, [130> Тычина заливался яростью: 

Ще свиней трапляється —		Ещё свиньи попадаются –
в нашім огороді є,			в нашем огороде есть,
але ми їх винищим,			но мы их изничтожим,
чорнеє отродіє —			чёрное отродье –
хрюкай					хрюкай,
не хрюкай, 				не хрюкай,
ваше благородіє. 			ваше благородие.

вариант рифмованного перевода:

Свиньи всё ж встречаются –
в нашем огороде есть,
только мы их истребим,
чёрное отродие:
хрюкай,
не хрюкай,
ваше благородие.

	Коли духовна культура цілого народу (та й не самого тільки українського) винищувалась небаченими в історії засобами, поет просторікував:
	Когда духовная культура целого народа (да и не только украинского) истреблялась невиданными в истории средствами, поэт разглагольствовал:

Будем домолочувать,		Будем домолачивать
ворога докінчувать,			врага доканчивать,
за проводом партії			под руководством партии
всі гвинти загвинчувать,		все винты завинчивать
в праці,					в труде,
в науці					в науке
комунізм увінчувать. [131>	коммунизм увенчивать

вариант рифмованного перевода:

Будем домолачивать,
ворога доканчивать,
под рукою партии
все винты завинчивать,
в труде,
в науке
коммунизм увенчивать.

сноска 129
[отрывки из стихотворения «Партiя веде» – прим. пер.> 
сноска 130
[О. Ф. Влызько потерял слух в детстве – прим. пер.>	 
сноска 131
[отрывки из стихотворения «Комсомолiя» – прим. пер.> 

	У духовній смерті, якої зазнав поет у цей період, він такий самий геніальний: так померти, як помер Тичина, можна далеко не кожному і не за всякої доби. Для цього треба мати геніальну добу і геніальну здатність самознищення. На руїнах померлого генія народився пігмей, поет на блазенській ролі — єдиній ролі, яка була для Тичини дозволена. Цей поет-пігмей живе й досі. Народні частівки на теми народного Тичини:
	В духовной смерти, которую пережил поэт в этот период, он столь же гениален: так умереть, как умер Тычина, возможно далеко не каждому и не во всякую эпоху. Для этого нужно иметь гениальную эпоху и гениальную способность самоуничтожения. На руинах умершего гения родился пигмей, поэт на шутовской роли — единственной роли, которая была для Тычины разрешена. Этот поэт-пигмей живёт до сих пор. Народные частушки на темы народного Тычины:

На вгороді баба,			На огороде баба,
а в повітрі флот.			А в воздухе флот.
Хай живе радянська влада.	Да здравствует советская власть.
От!						Вот!

вариант рифмованного перевода:

Баба в огороде
а в воздýсе – флот.
Да здравствует партия - сила народа.
Вот! –

це достеменні тексти цього пігмея. Так довершилася його всенародна слава. Слава пігмея і генія. Слава генія, здатного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля.
таковы настоящие тексты этого пигмея. Так завершилась его всенародная слава. 		Слава пигмея и гения. Слава гения, способного быть пигмеем, шутом при дворе кровавого короля.
	Переставши бути собою, Тичина втратив і самого себе. Це вже був поет без минулого, яке було відбите йому, як печінки. В кращому разі це минуле стало його своєрідною хворобою зростання. Геніальне минуле, старанно приховуване од читача видавцями і критиками, залишилося тільки передісторією блазня, воістину народного поета, нашого Тичини, митця в каноні.
	Перестав быть собой, Тычина лишился и самого себя. Это уже был поэт без прошлого, что было у него отбито, как печёнки. В лучшем случае, это прошлое стало его своеобразной болезнью роста. Гениальное прошлое, тщательно скрываемое от читателя издателями и критиками, осталось только предысторией клоуна, воистину народного поэта, нашего Тычины, художника в каноне.

ID:  1028783
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 18.12.2024 03:27:18
© дата внесення змiн: 18.12.2024 03:27:18
автор: Радiус24

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (6)
В тому числі авторами сайту (0) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - Риторити, риторенькати, цицеронити, глашатаяти.
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
x
Нові твори
Обрати твори за період: