а ти роззираєшся навсібіч
ніби підбираєш краєвид до ключика
застряглого в загрудній кишені
поки нервово скаче по мові
віршник без голови
аж підсипається сон-трава
з-під копит у совині гнізда
і стікає з гриви лимонний піт —
у ставок із чаїнками ряски
й мереживною білизною лілій
що манить на себе місячне світло —
щоб ніч була тихшою,
щоб ніхто не завадив
чути як в задзеркаллі коропа
русалчина проява блукає
й шрамами на її фантомних підошвах
пишеться Євангеліє від блукавої,
й щоб відмичками ключиць
відчиняти навстіж запахи хвої
до найтонших ефірних молекул
від яких тікатиме вітровій —
з поривами до двадцяти маків в секунду,
з підкиданням йодних яблучних кісточок
у щитовидні вулики пасік,
з налипаннями мокрих равликів
до стінок неба
де повня висить
мов голова без вершника
а ти вчергове обертаєшся попід нею
з самого себе
на себе самого
08.07.23