Геть навіки йди, розпуко,
З серця в цюю ж мить!
Я з тобою, люта муко,
Не бажаю жить.
В нього ти лише страждання,
Наче воду, ллєш
Без краплини співчування
Й жити не даєш
Ти мені, як я жадаю
В цьому світі жить.
Із тобою лиш страждаю
Гірко я щомить.
Я, розпуко, не для того
В світ цей народивсь,
Щоб впродовж життя усього
Тільки люто зливсь
Через те, що в серці маю
Я тебе лишень,
Що я спокою не маю
Ні вночі, ні вдень
Із тобою, а для того
Я з’явивсь на світ
Так, як кожен, дня одного,
Щоб впродовж всіх літ
Світлі, начебто світання,
У душі я мав
Кожную мить почування,
Щоби їх тримав
І також ділився ними
Дійсно, наяву
На цім світі щедро з тими,
З ким на нім живу,
Щоби завжди та усюди,
Де би не жили,
Лиш щасливими всі люди
Повністю були.
Євген Ковальчук, 25. 01. 2021
