Роки між пальців – наче риби…
Уже дзвенять весілля срібні,
І закохалися – сини…
Ми не молодшаєм з роками,
І лихоліть жорстока пам'ять
Топтать приходить наші сни.
Дитинству - в теплих снах літати...
Ти бачиш: ми ж-бо не одні!
- Ще є кому в ставках купатись,
Босоніж весело ступати,
В обіймах наших - міцно спати
І бачить іграшки вві сні...
Завчасно - прикро буть найстаршим,
Однак, як звикнеш – вже не страшно.
Немов нестримна повінь з гір,
Шумує молодість весела.
Але ж повинні бути й скелі,
Аби тримались береги.
Минуле наше – ч’єсь сьогодні.
Отож, від лячної безодні
Ми юним – захисток, стіна…
Ще прийде час відчути сину,
Як ті, що світ земний покинув,
Із неба співчувають нам.
Оценка поэта: 5 Відповідай Юрію Ходарченко - ми чуємо, цінуємо. Маю від племінників, як то назвати, навіть не знаю. Їх діти ким мені доводяться? А я ще такий молодий. І ровесниці мої, хоч онуків своїх мають, а такі ще красиві. Є цінне у нашому віці. Хто став на цій межі, розуміє філософію твого вірша.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00