Далеко-далеко, у загублених світах, на відстані 20 мільйонів світових років від Землі є маленька срібляста планета Мамфі. Не пам’ятаю, як я там опинився... лише зорі, що над швидко пролітали повз мене – великі червоні гіганти, маленькі білі карлики, а також жовті, сині та взагалі, таких кольорів, назви яким ще немає на Землі.
На Мамфі сріблястим було все: земля під ногами – попілясто-срібного кольору, найближча до мене гора – срібно-блакитного, якась рослина біля мене – срібно-білого. Я хотів роздивитися рослинку ближче, але вона раптом почала від мене тікати.
Я кинувся за нею, а вона добігла до гори і ніби розчинилася в ній. Я й собі пішов за рослиною і дуже здивувався, бо гора не була твердою. Я пройшов ніби крізь повітря, і раптом побачив свою „рослинку”: вона скинула з себе срібно-білу оболонку (виявляється, то був скафандр!) і тепер злякано розглядала мене своїми шістю оченятами.
Я посміхнувся невідомій істоті і простягнув до неї долоні. Всі її дванадцять ніжок (чи гілочок?) почали переливатися різними барвами – мабуть, це свідчило про її роздуми – а після цього „воно” стрибнуло мені на долоню і стало світло-рожевим у золотисту цяточку. Я відчув на долоні тепло маленького мешканця Мамфі і... прокинувся.
Мама лоскотала мою долоньку, бо вже час було вставати.
