У темному, темному лісі,
В холодну, холодну зиму...
Ведмідь косолапий пащу роздвинув:
-Я імператор і ліс оцей мій,
Вовки полюйте уже на зайців.
Вовки голодні, що бачать хапають
І пащі і пащі свої набивають.
Білії ікла, очі пекельні,
Ганяють в цім лісі мов навіжені.
А люди в цім лісі мавпами стали,
Вони із зайцями по лукам стрибали,
Чомусь, певно з страху з дерев позлізали.
На чотирьох, як усі ковиляли.
Ведмідь осмілів, корону надвинув,
Поважно і сам на цих мавп повільно був двинув.
А поряд сорока йому щось тріщала,
Стара та глуха й сліпою вже стала:
-Ти косолапий, сосав би ти лапу,
На тебе мисливці давно вже чекають,
Ось там за цим лісом собак вже спускають.
Медвідь з переляку в берлогу заліз,
У лісі він чує гамін і свист,
Кулі шалено косять вовків,
Шкуру цю вовчу хтось захотів.