Не питай, чому очі сумні,
Чому серце болить, не стихає,
Не питай про печальні, останні ці дні,
Що в душі так болить, що палає?
Не дивися на мене так, нібито я із похмілля
Це страждання несу на плечах,
Це щось неймовірне, це страх, божевілля,
Це недуг, який, як малий черв’ячок
Гризе яблуко гарне і зріле,
Це немов та маленька, відірвана гілка
З якою гниє все дозріле…
Не знаю, чому я несу тягарі,
В яких, задихаючись, б’юся,
Як рибка маленька в рибацькім ятрі,
Що думає: - «може спасуся».
Все ж вірю, не покине мій ангел мене,
Засвітиться зірка, і знову
Прийдуть веселі, минулі часи,
Де настрій, і пісня бадьора.
ID:
100908
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.11.2008 12:36:27
© дата внесення змiн: 03.11.2008 12:36:27
автор: Сергій Яцина
Вкажіть причину вашої скарги
|
