Неуперелжене бачення:
а) Росія вступає в третій рік війни ослабленою, деградованою і
безрадісною. ( Через рік - ця згибельність збільшиться рівно
НАПОЛОВИНУ,
кінець - побачите!)
б) Зимовий наступ рф на 64 відсотки вичерпаний...
(не виправити цього, бо це з духу)
нічого їм не вдасться!
«…І це ж навіть не замкнутість. Це заблокованість. ... Заблокованість була
потрійна.
Перше — це приналежність до держави, яка — мов той міфічний Кронос —
поїдає своїх же дітей. Росія, як ніяка інша держава, переслідувала
своїх власних геніїв, то що вже казати про колонію, якою була Україна?
Це було друге коло заблокованості. І третє витворилося само собою
як результат цієї подвійної біди. Занепадав сам характер нації,
вічно переслідуваної, вічно приниженої, — це виробило не кращі риси
в її характері...
Три зашморги, що душили українську культуру, — великодержавний,
що душив усі підкорені й прилеглі народи,
колоніальний, що душив власне колонію,
і самі українці, які вже й самі багато чого блокували хронічною
нерозв’язаністю своїх проблем.
І це чудо, що нація в такому становищі все-таки вижила, все-таки пручалася і нарешті-таки прориває всі три кільця своєї трагічної заблокованості...»
(Ліна Костенко)
Лариса Івшина, ред. газети «День»:
«Зараз у нас страшний виклик — війна, але і великий шанс. І Ліна Василівна часто заперечує якісь постулати і стереотипи, каже про те, що ми не маємо те, що маємо, — ми маємо те, що дозволили... Вона — не просто Поет. Вона ще й великий практикуючий Філософ».
«Ліна Костенко не мала політичної програми, не виголошувала гасел, але вона втілювала ідею України — живої, духовно здорової та цілісної»
(Сергій Йосипенко, доктор філософських наук"
«І знов сидять при владі одесную. Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую».
Ви хочете, щоб вона вийшла назустріч тим самим неоцинікам, таким «проукраїнським», до синьо-жовтого німба над стриженими голівками?
Та ж ні, таке не трапиться, не може трапитись. Сказала як одрізала:
«Мій обрій там, де вас немає». Немає вас там, і говорити ні про що...
В одному із давніх уже віршів Ліна Костенко дякує вечірньому сонцю,
дякує за день, «за цю потребу слова, як молитви». «Я тільки у слові жила», —
ну як, як це пояснити людям, що звикли сприймати світ,
читати світ за картинками?
Та й кількість пустопорожніх слів (фільмів, картин, звуків...) зростає
із моторошною швидкістю. А слово Поета має зовсім іншу щільність —
входячи в побутові стра-тосфери, воно миттю розігрівається й світиться,
навсібіч, на все Небо і всю Землю.
«Це, може, навіть і не вірші/
А квіти, кинуті тобі»,
а власне, кожному, хто чує, хто бачить...» (Сергій Тримбач).
Олександр Польченко, м. Сімферополь:
«Коли ти все життя живеш в оточенні брехливого інформаційного простору,
який применшує твій народ і тебе — як його маленьку частинку,
просто бери і читай Ліну Костенко. І хоча вона завжди була
поза «екраном», людиною не публічною, її твори чекали з нетерпінням,
знаючи, що там можна знайти правдиве й високе слово.
…Літературознавці вже давно її охрестили живим класиком.
А найголовніше, що Ліна Костенко та її поезія для нас,
народу, стала моральним авторитетом, тому що геніями
не призначають, ними стають.»
Вона для мене у ці дні —
як моє серце у мені!
(«Берестечко»)
Ліна Костенко пише серцем, яке в неї сміється, плаче й болить. І біль поетеси знаходиш у своєму серці. Ідеш за нею і шукаєш в її поезії, як «лікувати біль»…
Якби ж «правителі» читали своїх поетів!
Володимир Панченко:
«Головний же «нерв» творчості Ліни Костенко — це обстоювання права
на неповторність людини,
хоч якими б жорстокими були обставини довкола неї.
Вона належить до тих мужніх митців, які володіють
талантом зберегти свою внутрішню свободу всупереч
тотальній несвободі, з якою багато хто ладен змиритися.
Їх, таких митців, не може бути багато.»
І. М. Дзюба: « У поезії Ліни Костенко головне – це утвердження людини, утвердження людського благородства, утвердження здатності мислити,
здатності сприймати життя, красу природи.
…ще і погане, важке є найпомітнішим, вражаючим, найбільш, так би мовити, доступним для свідомості. Але треба цьому протистояти. І треба знаходити інше – те, що дає сили, дає сили бути собою.
…Так що оця її сила духу – це теж урок великий для усіх.»
Ольга Седакова, слово на фестивале «Преображенс-кие встречи.
Имеющие надежду»:
«…Когда ты видишь человека, который чем-то увлечен, который не придавлен
к земле, у которого что-то впереди и выше, — вот он, конечно, и другим
может внушить эту надежду...
Надо видеть, потому что жить среди потухших людей,
надо быть сверхчеловеком, чтобы выдержать такое.
Так что общество нужно, нужны редкие встречи,
а еще лучше и не очень редкие...».
Я сприймаю універсально і універсально кажу:
Південь — теплий, соковитий, переповнений дарами, співаючий любов’ю, дзвінкими квітами, персиковою шкірою, розвитком пластичних можливостей, надмірних сердечних спроможностей, піснями, високою поезією, небом височезним — й пронизане все й всі Любов’ю Божою! Тут найкраще християнам,
що народились вже з великою силою духу!
На півночі краще тим, хто лиш має розвивати силу духу.
Є всесвітньознана країна — Київська Русь, що оживає, вона направду
живе серед згаданих «потухших людей» — їх більшість в світі.
Тому тут, в Богоматір’ю вибраній Київській Русі, в другому Єрусалимі
і живуть згадані творчі надлюдини. Так, вони несуть людям такі
великі хрести поетичності зі Слова,
які ще не приходили до уяв від самого створення світу,
оскільки і не приходять до уяв, і не належать уявам,
тільки Самого Бога бояться, на яких Він дивиться —
«на смиренних, трепечучих Моїх слів», як Він Сам сказав.
«Північне прийшло пограбувати культурний і квітучий південь» —
одвічно було,
і таким же буде Армагеддон:
північних і південних природ не виправити…
Як казав апостол Павло: як дітям кажу; та хоч хотів би хто
почути глибоке і неуявне — є ще такі??
На Півдні в земному квітучому краю чи в раю Бог благоволив народитись Богоматері!!
Тому — з цього життя за перевагою — ми кажемо: справжня культура — ЦЕРКВОКУЛЬТУРА, не ренесанс (плотяна)!
Наприклад:
Вона для мене у ці дні —
як моє серце у мені!
(«Берестечко»)
Про що мої коментарі є на РІСУ:
igorshevchuk | 3 листопада 2016, 12:31
Що є справжня культура? Брати участь в тім, що перемогло час і смерть.
( В серці стріснулось, просвіт є ...) Є? Культура вища, справжня церковна, —
Святий Дух через мої художні образи сіє Христа, що ви вигнали з Церкви...
Культура в Церкві — в елементах вічності (кажу понятійно, аби засвоїли!);
в слідах з художніх образів, через які втрапляють у вище; в натяках,
які для введення в гірне, — все є і все інше...;
в свободі справжній — а це тільки в Христі, — вільних весь світ
ненавидить, бо в тюрмі; в волі й силі Отця, знанні й творчості Сина-Слова
і любові і звершенні і освяченні Духом Святим!
Поезія з Духу Святого, щастя духовне (не щастя нестійке тремтяче
матеріальне),
також середня і велика міра любові (вірте ап. Іоану Богослову),
ангельська церквокультура — виганяють страх смерті, який жене світ
дрібно-метушливих до загибелі.
В поезії, щасті, любові, справжній культурі — завжди доторки вічності
до душі: душа стає великою, люблячою і світлою, й щезає страх смерті.
igorshevchuk | 3 листопада 2016, 12:26
Царство Боже перемагає природу і історію, але Христос відкрив його через них... Через них, але в культурі тих, кому Він проповідував.
Увага, отже, ще раз: в культурі тих... Христос перемінив весь світ,
бо християни «зірвали» давню культуру, саме тому, що БУЛИ В НІЙ, а дякуючи Христу, Главі Церкви, — і над всім.
Христос в культурі перемагає все.
І так тоді було, і зараз є, бо «Христос сьогодні, вчора і завжди Один і Той же».
Одне знання Царства Божого може зірвати й повинно робити це щодо будь-якої неоновленої культури, — і ставити її перед Христом!!
Ісус Христос преображує культуру, а не просто природу (біологію):
Христос перемагає вирішально — в культурі.
Культура — характеристика для християн...
Мій найбільший досвід життя з Ісусом Христом дозволяє Христу преображувати Духом Святим і природу, і Церкву Свою — художніми образами в справжній новій ЦЕРКВОКУЛЬТУРІ. Бо художні образи — з гірнього (не з уяви) світу.
Ви бачите: ідеальне втілене тутешніми фарбами, ритмом, часом і простором —
воно зриває світську ренесансну псевдокультуру:
Христос серед нас. Ці образи діють невідкладно.
Богослів’я, що відірване від церквокультури, — це пусті слова,
оскільки тільки одна церквокультура може явити всю красу
земної «поразки» і духовної перемоги Христа.
igorshevchuk | 3 листопада 2016, 12:15
Як звірі можуть принести дітей до Христа? Церква ж розкультурена, культура розцерковлена. Звіром може стати навіть монах, начисто залишений культури! Зазирніть у глибину, бо в глибині, де генії, нема суперечностей.
Інші поверхові. Отже, вони часто в озлобленні... Як люди мучаться і мучать інших!!
А ви пропонуєте майже камінь замість хліба: богослів’я наукове,
яке є за суттю неточністю, неправдою...
Як в усьому проглядає невігластво і некультурність!!
Ви ж навіть мучите оцим всіх тих дітей, що тут згадуються...
А ви ж в глибині хочете теж любові... Любові і правди. І розвитку — щоб не сидіти ніби в провінції. Провінційність – річ духовна...
Стус Василь — на зустріч пам’яті його приходить 20 людей...
Ольга Седакова заблокована почасти,
Ліна Костенко — чи вона у Львові не заблокована почесно?
Ігор Шевчук заблокований скрізь. Єпископи в медалях. А ми ж творимо «нове небо і нову землю, де правда живе».
Не лєпо?
Краса — не символ правди, як помилково ствердив Тарковський Андрій,
а краса — це пережиття Христа, ось Його і одкровень Святого Духа про Тройцю і творіння уникають всі… Ось правда Божа, якій зрадів би сам апостол Розуму — Павло.
igorshevchuk | 20 листопада 2016, 15:28
Християнська культура, де Бог-Слово — Центр всього і визначає все життя,— отож буває так: духовно-художні твори — підсушують смак,
піднімають атмосферу до більш небесної, духовної.
Думками можна вгледіти — як; чому — теж!
Я зразу ж вимагаю й передбачаю в Вас оригінальність мислення,
і от Ви могли б бути біля мене?! Чи не казав Ромен Ролан? Про неминучість опусканнь земних до соку і вологості – після перенапружень висотами, Божим словом, Центром –
Бог Словом?
Ренесансна культура, де у центрі світу не Бог, а людина, і ось такий гуманізм зберігає її в гріховності,
і воло-гість — зростає,
й далі загинання смаку до земного грішного способу життя,
і диявольське – збільшується.
Стає можливим зоологічне.
І Ви запитуєте — хто вбиває світ? Ви. Не великі художники, що додають високого смаку.
Хоча знаєте, що лише великий художник в силі подати благо,
їх зрікаєтесь, відкидаєте Христа-Слово в них,
відходите від Христа…
Від смаку…
З президентами обшаторюєте все.
Духовний смак прищеплюється і культивується!
В церквокультурі ось ці твори — вперед і назад у всі віки,
як, до речі, і Христова Церква!
* * *
Богу Слову присвячується
Утрата зору –
то схиля до цифри.
Є цифра –
буде і пітьма.
Хто бачить в морі рифи,
вічні рифи –
то щастя і
корона то
сама!
Як не з Христом – то
сінема*…
03.12.2016
* «Рухомі картинки», пастки як кіноплівки соціальні,
вторинні форми в голові...
Дороз*яснюю:
їх називають слайдами, ще - скельцями калейдоскопу, обмеженими плівками,
що є в голові як наслідок психічних сприйнять, ними користуються аналогічно шаблонам-копилам, вони заважають чи й унеможливлюють сприйняття справжні,
якими бачать поети, образотворчі мистці.
ID:
1002727
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 10.01.2024 12:19:29
© дата внесення змiн: 11.01.2024 12:48:08
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
"В поезії, щасті, любові, справжній культурі — завжди доторки вічності 
Правдиво...з болем все сприймається 
