В старій одежі, перелатаній, ідеш крізь сніг і кучугури,
Довкола – золото, не радий ти повсюди що одні мішУри.
І часом мовить хтось по слову: «Віддай мені свою любов!!!!!»
І ось оглянешся раптово.. хіба комусь щось винен? знов?.
Цей світ весь зовні – від диявола, у смутку більше є наснаги.
Та й твої принципи і правила давно нікому нецікаві..
Не ймеш вже віри у щось краще, хоч тридцять років тобі лиш.
Ти трохи інший, але радше.. собі всю «правильність» облиш.
Плащем укривсь із голови до п'ят, це означає "не чіпати".
Тендітне світло, внутрішній маяк – усе при то́бі, й годі звати.
Та знову чути десь віддалено: "Мені любов свою відддаааййй!"
І от ідеш.. такий.. усталений.. а серце плавлене*.. у сталь.
(а серце *стомлене, на жаль..)
Дякую, я заходжу часом
І спасибі за такі промовисті слова, - щось цікаве про себе дізналася, ну чи ще раз відкрила (про асоціативний тип мислення і продуктивні дискусії..)
(А ще дякую за Ваші підмічання/"відмітки" - я страшеееееенно ціную деталі(зованість) та уважність..) (і сама такою й є..)
Та ні, не думаю - історія внутрішніх пошуків і знаходжень.. сенсів та усіляких небуденних премудрощів/премудростей, типу філософського каменя, скарбів алхіміка і тому подібне, древня, як світ.. але так - ця стара ідея завжди набуває нового обрамлення, втілення, залишаючись завше, так чи інакше, актуальною. бо до неї приходять (ну чи доходять), так чи інакше, рано чи пізно, знов і знов (напевно), ох..
P.S. Довго не замислюйтеся - це шкідливо для мозку..)
І дякую за похвалу
Я знайшла вихід - в іншому житті)))
Тепер залишилося лише дочекатися..))
Ну і.. насіяти на городі коноплі, коли тепліше буде.. (так легше (і веселіше) буде перечекати)..))
Та вона.., так скажімо, у гості не просилася - сама прийшла.. неждано-негадано..)) то, знаєте, я би сказала, нагла!!.) і самовпевнена..) "конвульсійна судома"..))
Дякую, я заходжу часом 
