|
Той самий спокiй, який так довго твiй хворий з середини чекав, шукав, блукав, вбиваючи всi почуття душив вином, та вином тим й добивав.
Без п'ятнадцяти на третю ночi соло на гiтарi грав, той, що з середини, вiн певен лише у тому, що певностi нема.
Мiркуючи о паралелях, вигадуючи тi шляхи, якi зможуть, чи допоможуть, та врештi решт сховають тебе самого, разом iз тим, що навигадував вiн уночi.
З пiвночi на пiвдень, iз заходу на схiд - на всi чотири сторони реве його порив, реве його бажання йти, хоча б куди, аби нi з ким.
Над озерами, морями, океанами летить усе його буття, хапаючи усе ось те хвилююче повiтря, зрива його з поверхнi пiни хвиль бурхливих, якi водночас здадуться такими рiдними, близькими.
А ти стоïш, немає сил, чуття таке, нiби пустий, нiби порожнiй - вiдпустив, бо вiдпустив, хоча один тендiтний дотик краще за життя усiх.
Один тендiтний подих, що формував свiтогляд, - нехай хтось скаже, що краще дихати простiш, аби подовше, аби прожити у цiй сiростi без фарб яскравих творчостi, - цей подих звiльнити може вiд самотностi, цей подих закохає в себе, i надасть змогу дихати у космосi.
ID:
945297
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.04.2022 01:24:33
© дата внесення змiн: 27.05.2022 01:23:21
автор: Казачанський
Вкажіть причину вашої скарги
|
