По небу стрімголов неслися хмари…. білі ребристі раз – у - раз здригались… Сірі пишні, від пориву вітру ,час від часу губили мілкі краплини дощу.
Біля станції людей небагато, більшість у масках, позирають на колії, куди має прибути електричка та прислухаються до слів диктора. Михайло озирався, придивлявся до людей, а може якраз когось з знайомих зустріне. Давно в рідному містечку не був, тішився, що нарешті вирвався між люди. Ще й таке свято - День Перемоги, співпало з Поминальною неділею. Провідав могили родини і своєї Галинки, яку поховав три роки назад. Тепер, він живе в Києві, син забрав до себе. Йому минуло сімдесят років, але нелегке дитинство в великій сім`ї, згодом виснажлива праця тракториста, залишили сліди. На вигляд старий - худий, низенький, виснажений, бліде, морщинисте обличчя, на сіро – сині очі нависали густі сиві брови. При нагоді, вже тільки й годен з ким небудь прогулятися, поспілкуватися та відпочивати біля телевізора.
Сину, хоч і минуло тридцять п`ять років, але не одружений. Дід дивувався - Ото поїхав з якоюсь в Європу ( каже на заробітки), що то така мода настала на цивільні шлюби, не знати чи й доживе він до того дня, щоби побралися, чи й дочекається онуків? Всі дні в тривозі, в очікуванні дзвінка і так вже майже три роки. Але не шкодує, що продав свою хату, адже немає здоров`я підтримувати порядок і на городі, і в хаті.
Нарешті диктор попередила про прихід електрички. Михайло, поспішаючи, піднімався по сходах електрички, коли його хтось ніби товкав у спину. Ледь тримаючись на ногах, все ж спромігся зайти в тамбур, озирнувся. Раптова усмішка на все обличчя( але ж з-за маски не видно, тільки добавилося морщин), повеселіли очі,
- Миколо, це часом не ти?
Той, від несподіванки, закліпав очима,
- Ти ба! Оце так зустріч! Хапайся за ручку сумки, допоможи мені!
Дехто з людей уважно дивився на теплу зустріч. Вітання, усмішки, обійми і по- молодецькому, похлопали один одного по плечі. Людей в вагоні мало, вони присіли один навпроти одного. В цьому купе, біля вікна, дрімала жінка, років п`ятидесяти. Час від часу здригаються вії, на мить схилила голову, клювала носом.
Микола подивився на жінку і тихо до колишнього сусіда,
-Оце так зустріч, ще й в таке свято. Ти, що напевно приїжджав на цвинтар?
- Так, два роки тут не був, оце надумав. Воно погода некомфортна, прохолодна і сира, але вона нас не запитує,чи ми хочемо такої. Цьогоріч пізня весна, хоч я і в курточці та добряче промерз.
-То чому до мене не зайшов, ми б з тобою відсвяткували День Перемоги. Пом`янули би наших дружин. І на електричку б разом йшли. Бачиш до сина їду, зарубав пару гусей, зібрав яєць, хай потішаться домашнім.
-А, що Валічка теж пішла?
-Два роки, як пішла, мене одного залишила, - Микола закліпав очима, витирав непрохані сльози . Злегка затрусилися плечі, худі, жилясті руки закрили обличчя.
Михайло з сумом дивився на нього. Хоч цей чоловік й статурою виглядав трохи міцнішим за нього, але глибокі морщини на обличчі, як відбиток стресів, на все життя.
Микола заспокоївся. Ніби трохи соромлячись, зіжавши дві долоні докупи, поклав на своє коліно і позирнув довкола,
- Вибач, нерви здають, знаєш… Ти краще розкажи, як тобі живеться? Де син, чи одружився, може вже з онуками бавишся?
Михайло присів поруч, поклав руку на плече й ледь нахилившись, розповів про своє буденне життя. Бідкався про одинокість і в той же час тішився, що тепер має інакше життя. Не шкодує, що поїхав до сина, на свою пенсію б так не харчувався. Хвалився, що тільки й радості від сина, він для нього тепер справжня опора. Гарна трикімнатна квартира, комфортно, тепло, тільки би онуків дочекатися, більше нічого й не треба. Після розповіді, хитнув головою,
-Ну, а тепер ти повідай, як живеш?
-А може перекусимо, маю сало, яйця. Шкода сто грам не взяв, якби знав, що зустрінемося. Я такий радий, що тебе побачив. Жалкую, що ти хату продав. По- сусідству добре жили, ніби родина.
- Ні- ні, їсти а електричці не варто.Цей коронавірус дуже небезпечний, тож краще вберегтися. Тобі до Фастова, ще є час, тож розкажи, що там в наших краях , як нові сусіди господарюють?
Зжавши кулаки, Микола притиснув до грудей,
- Знаєш, я живу ніби серед вовків у овечій шкурі. Ти розумієш, ще й з двох сторін, Ганька теж хату продала. Купила собі квартиру в центрі містечка, з онукою живе. Правда мала вчиться в інституті, в Вінниці на педагога. Якось зустрічав її, тішиться, каже , хоч на старості років поживу, як люди. В теплі, з ванною, в цьому ж будинку магазин.
-Ото новини… ну, а ти чому так про сусідів, що п`ють, б`ються, чи дуже сваряться, що спати не дають?
- Не дають спокійно дожити. Може би краще пили, то хоча би віталися. А це, ніби домовилися, з чотирьох сторін паркани по три метри висотою. Ковані, мідні ворота, воно то красиво, але ж не по- людські живуть. Один - спочатку майже пів метра заліз на город, мурував фундамент під паркан. Згодом другий, теж заліз, правда менше. Зробив фундамент під паркан, ніби стінку для ями, огорожу для собаки. Вибач, все з під собаки, водою змиває в яму, смерід, а тут іще й дощі, що тобі сказати. Я якось насмілився сказати, що смердить на всю округу, то він послав мене на три букви, порівняв мене з собакою. Я цілий тиждень лежав слабий, що за людина, як так можна!
-А, що дружина його, діти?
-А, що діти, десь вчаться, не видно. А жінка кацапка… без нього й сапи в руки не візьме. Ніколи й не бачив, щоб воду носила. Оце ж наша з тобою криниця висохла, йти далеко, збираються підключатися до центрального водогону. Я теж вніс гроші, там керує Кучерявий, думаю хай буде, може дітям лишиться.
-Дітям кажеш, чи тільки сину?
-Розумієш, життя чи довге, чи коротке та написав заповіт на двох, хай самі розбираються. Тамара в Тюмені, навряд чи й на похорон приїде, але так Валентина захотіла. Не думаю, що тут хтось захоче жити, швидше за все, продадуть. Оті, що в твоїй хаті живуть,то в очі казали, щоби мене швидше Бог забрав, бо їм землі мало. Мають ракушку на базарі, він торгує рибою, видно хтось з ставків йому постачає.На обійсті БУС, «Мерседес», хоче гараж будувати.
-Це він на пів метра заліз в город?
-Ну, а хто ж….
-А , чому не пішов до архітектора, написав би заяву.
-Ой, мовчи заради Бога, чи й хтось добився правди?! Жінка вчителька, ніби має бути шановна пані, а сама з ним, як він трохи заліпе і мать перемать один на одного. Яке їхало, таке й здибало… Вона вчителька початкових класів, в мене волосся на голові дибом становиться, почувши її слова, уявляю, чого така людина може навчити дітей. В неї рідний брат у міській раді. Правда працює старшим по прибиранню території, керує двірниками. Сам знаєш, якщо там рука є, то мені туди й нічого пхатися. Хата на ній, колись перед людьми вихвалялася, що землю придбати –це не проблема, норовить і мій участок згодом придбати. Тож чекають моєї смерті… Думаю син продасть, не хоче в землі працювати, каже важко та й зараз всі хочуть комфорту.
-То коли це буде, продасть.. Ти зовсім гнешся від роботи. Може вже прийшов час і себе пожаліти. Що мало натрудились з дружиною, вона ж на п`ять років молодша за тебе, а вже пішла…шкода….
Обоє замовкли… кожен про щось задумався. Електричка,то зупинялася, то знову набирала швидкість… Жінка, що сиділа біля вікна, відкрила очі. Облапала руками голову, поправила хустину,
- Вибачте, я ненавмисно послухала вас і зовсім не дивуюся. У нас в селі теж дехто так живе…Чи це від жадібності такі люди стали, чи від заздростей. Скільки людині треба, адже з собою не забере. Забули про Бога, не мають до один одного поваги. І молодь, дивлячись на таких, тікає в світ, де більше справедливості, де окрім Божих заповідей, виконують закони Держави.
Відразу кивнула головою до Миколи,
- А ви й справді влучно порівняли…. Вовки в овечій шкурі… Я розумію, серед таких людей жити важко.. Хочете пораду, якщо син гукає до себе, не баріться. Пустіть в хату квартирантів, хоч на старість живіть для себе. Відчуйте справжнє життя, адже воно одне і безцінне.
Жінка копошиться… з під ніг забрала сумку,
- Вибачте, зараз моя станція. Щасливої дороги вам!
Чоловіки одночасно переглянули, подякували, побажали удачі.
Електричка зрушила з місця…. Михайло по плечі похлопав Миколу,
- Тобі теж скоро виходити. Доречі, що син? Якої думки?
- Каже, щоб приїжджав частіше… Але я відчуваю, що мені іще довго бути одному. Має двох онуків близнюків, жінка бавить. Їм лише по два роки, ти уявляєш, який там гармідер, крик, плач. А я таки собі хоч і нароблюся, але закрився в хаті, приляжу біля телевізора відпочиваю. Бог з ними, з тими вовками, якось доживу свій призначений час.
Раптово Микола закліпав очима, кілька сльозин скотилися по масці,
- Ти, будеш в наших краях, заходь, я завжди радий тебе бачити. Давай обміняємося номерами елефонів, можливо колись і мені доведеться бути в Києві. Може згодом знімемо маски, не піддамся цьому вірусу, при нагоді й зустрінемося.
В тамбурі електрички, на прощання чоловіки обіймаються, за мить Михайло подав сумку,
-Ну все тримайся! Не забувай, що є телефон, дзвони, я завжди радий з тобою поспілкуватися. А будеш в Києві, приїжджай, не цурайся!
У відповідь Микола подякував й декілька раз махнув рукою,
- Щасливо!
На очах сльози, трепіт в душі, під серцем щем, враз під язик поклав пігулку. Думки, як оси – Ой, Михайле, чи й побачимося… он , як під серцем пече. Не знаю, чи й витримаю, скільки ще проживу між цими вовками в овечій шкурі….
Михайло довго дивився у вікно… Від думок, смуток роз`їдав душу, його обличчя розбили страждання й розпач. Шкода сусіда, прожили поруч майже все життя. Згадував прожиті роки, сумбурні семидесяті, коли засівалися всі поля, країна набирала розмах в будівництві заводів, фабрик, залізниці. Як лагідно жили по- сусідству, допомагали один одному, на батьківській землі будували будинки. Немов у павутинні копошились думки - Чому змінилися так люди?
Він дивився у вікно, ніби там хотів знайти відповідь. Миготіли яскраві краєвиди рідної землі, поступово знімали напругу….
Травень 2021р
ID:
916180
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.06.2021 08:33:55
© дата внесення змiн: 29.08.2024 19:30:22
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
зараз і справді смутні часи настали. Шкода простих людей - особливо літніх, зовсім незахищені. День прожив - то й добре. Мудра розповідь Ваша, пані Ніно! 
Щастя вам Ніночко, міцного здоров*я і всього самого найкращого!!! 
