Блукала понад річкою кохання.
І ніжку не вмочила, бо є діти,
Дружина. Собі в карму їх страждання?
Їм сонце вимкнути – мені хай світить?
Ти знайшов легко менше принципову.
Хто гріха прагне – зупинити важко.
Доля з коханням готували змову
Й мені. Підсунули незнану пташку.
Не журавель, не дятел, не синиця.
Норовом – яструб, а мудрістю – ворон.
Як не спускаєш комусь петлі з спиці,
Життя дивує фактурним узором.
