Впаде зоря між травами,
гойдатиме думки…
Дитинства спомин в гавані
озветься залюбки…
А в нім і груші й яблуні,
медові їх смаки…
На тин весь продірявлений
схилили їх роки.
За ними в’ється стежечка,
обабіч квітники…
Все вужча та мережечка,
довкола смітники
Де мальви посміхалися,
де ще земля жива,
Там, де рідня збиралися,-
росте полин-трава…
І очі вікон дивляться
тепер не вдалину
Їх брови уже кривляться,
як бачать цямрину.
Вона, немов скалічена,
загублена в світах…
Вже небуттям помічена
Минуле у слідах…
Поглянув дах неприязно,
бо радості нема…
Дірки вбрання так виразно
покрила пелена…
Та все ж поріг під хатою
чекає до зорі.
І стеле запах м’ятою
гостям, що на порі.
Тут двері ржаво рипнули,-
І ми уже не ті…
В дитинство птахом линули,
де правила прості…
Де хліб і булки спечені,
та мамині борщі...
Ми пам'ятать приречені,
Не змиють їх дощі…
І місце те, де корені
пускаються рости,
Хай буде не підкорене,
І вік йому цвісти…
07.06.2020
Л.Таборовець
