Святий Серафиме Саровський! серце!
милосердіє... скрізь, де біда,
Міцний наставнику
в довгих хитаннях в дорозі,
Тільки-но стали у прикрім порозі —
Ти: під крином сельним глибока вода!
Батьку менший! щира
зринає до тебе сльоза...
В бідах сльоза несподівано чиста!
Хай похитнеться й Небо —
не похитнеться правда,
яку ти сказав!!
Йтиме з тобою безсмертя
страшне й урочисте...
Свій Єрусалим в монастирі розпочав...
Це ітиме з нами незримо,
й відчутно, й зримо.
Більш на Русі не страшно —
зляканим — по ночах:
Тільки промовлять серцем:
«Батюшко Серафиме...»
Що ще буде! не з землі святих —
Бога розсердять!
Хай не буде!
Є Мати Свята!
Її незбагненне на всіх милосердя...
Вам видніше з Небес!
Бо як цар Давид —
щоб я вимовляв — кине на дух
свої й твої гори —
скрізь заговорить єдністю
Небо й земля!
Живу Словом! — камінці до Небес
заговорять...
Дух мій був взяв
найменування: убогий.
Бо ти зволив себе привідкрити...
Що мені, мулові?
рити і рити...
О блискавковдобні!
святого великого дереворити.
Убогий я, убогий,
їй-богу.
25.03.2001
Високе Небо Великий Серафим відкрива...
