Галя - жінка безтурботна,
Зайвих клопотів не має,
У трюмо серед кімнати
Себе пильно розглядає:
- Дівка я була негарна
І дурна була - не мудра,
Гроші витрачала марно
На помади всякі й пудри.
Та вони не рятували
Це лице моє потворне,
Наче я трусила сажу –
Було завжди якесь чорне.
Ніс у мене - баклажаном
(Дуже часто був він синій),
І від мене всі тікали –
Обминали навіть свині.
Чогось в мене росли вуса
І була широка спина,
Я в штани як уберуся –
Була схожа на мужчину.
Голос грубий - ціле горе,
Йшла до клубу - як на плаху…
В темноті як зарегочу,
То тікали всі від страху.
- Чуєш, Петре, я змінилась?
Стали зморшки більші зрання…
(Чоловіку набридала
Вона часто цим питанням).
Тоді Петя обізвався:
- Що ти, цим не переймайся,
Навіть через тридцять років
Ти чудово збереглася!
Дуже дякую Вам, Ірочко, за такий точний коментар!
