Слідчий Валентин Петрович
Любив дуже свою справу,
Весь роботі віддавався,
Знав усі закони й право.
Вдома жінка, донька Маня
Всім на радість підростала,
На якесь там виховання
Сили тут не вистачало.
Та на днях (було це свято)
Слідчий вдома залишився,
Часу вільного багато -
Він до Мані придивився.
Гарна дівка - вся у нього:
Чорні брови, носик, ротик…
-А де талія в нас ділась?
І до чого цей животик?
Тут Петрович стрепенувся,
Наче під холодним душем:
-Бачу, скоро дідом стану…
Батько - хто? Я знати мушу!
Маня мило усміхнулась:
-Дуже вдячна за турботу,
Ось підозрюваних список,
Далі - вже твоя робота.
Ти вже з досвідом, татусю,-
Каже з гордістю Маруся,-
Без твоєї допомоги
Я сама не розберуся!
