́́́́Ти дана Богом, він мене оберігає.
Життя наше іде, минає,
Летять хвилини і години,
А я все тебе жду, як батько жде дитини.
Коли побачив вперше, міг збагнути,
Яка ж вона красива,хочу її бачити і чути,
Бо кожна наша зустріч, наче казка,
Я змалечку не знав слова ,,поразка”.
Коли я бачив її усмішку й радість в очах,
готовий був нести її на плечах.
Мораль у ній була, духовність і культура
та життю ранима вона є натура.
Нам Бог дає людей, любов народжує надію,
а з нею я живу, без неї тлію.
Я бачу її душу, серце відчуваю,
але ж чи вона знає, як сильно я кохаю.
