... Лист із шпиталю ...
Почуваюсь я зовсім незнано,
Вам пишу я листа, тато й мамо.
Я в шпиталі півроку лікуюсь
і у помислах дуже сумуюсь.
... Тоді ріка палала вогненно –
і темнонічно, і світлоденно.
Із тіл була уся переправа:
від берега лівого – на правий.
Мені вдалося плацдарм тримати,
одному із взводу воювати –
усі полягли при переправі,
у тій бійні страшній і кривавій.
Коли ми враз Дніпро форсували,
були вбиті та рани дістали.
На руках я вилазив з місива,
вже зневіривсь...та сталося «Диво»!
Тут мене санітари й забрали.
Згодом ногу мені відпиляли,
щоб гангрена всього не забрала, –
так сказали мені коновали.
З кров’яних берегів Борисфена
повезли у шпиталь Казахстена.
Ще й кумисом мене лікували.
Через місяць ми всі повставали ...
Як-то бути надалі – не знаю, –
то пишу Вам листа і питаю:
Чи я можу приїхать до хати,
щоб побачити маму і тата.
Адже я – одноногий каліка,
пів-життя там забрала та р`іка.
Орден Слави – одержав в шпиталі
і якісь бойові ще медалі.
...Як вже жить мені нині, – не знаю, –
Чи мені в Теміртау – лишатись,
то й пишу Вам, рідненькі, й питаю?
чи до хати уже – добиратись...?...
... Лист від батьків ...
Яким би ти, синок, не був,
тебе ніхто в нас не забув.
Ти – син, кровинка, ти – солдат,
тебе чекаєм ми і брат.
І слава Богу, що живий,
для нас ти завше – дорогий,
рідненький нам ти – назавжди
і вже не буде більш біди.
Приїзди до нас негайно,
ми давно тебе чекаймо.
В змозі – будеш щось робити
й ми не будемо тужити.
І дівчина вже чекає,
та вона про усе знає.
Дівка заміж уже хоче,
що нераз батькам воркоче.
Раніш й тепер тебе жд`емо,
за двір, у вікна гляд`емо.
Голос твій вже ніби чути,
добре разом усім бути.
У нас весна уже буяє,
Природа наша розквітає,
всякчас бере своє життя,
хай буде швидшим вороття ... 18.11.16
... Лист ... у шпиталі ...
Минають ночі, дні тривають.
Мені не спиться, чом? – всі знають.
Я листоношу виглядаю,
на лист батьків – давно чекаю.
Аж ось кричить сестра: станцюєш?
Чи й досі ти іще горюєш?
Показує трикутник жовтий,
від сліз чи від дощу він мокрий.
А що в листі тім? – я не знаю,
єством своїм – не відчуваю.
Хоча я був на все вже згоден,
бо в військквитку штамп – «Не пригоден».
Читав батьків я лист в шпиталі
і плакав сам, тряслись медалі.
В душі – боролись якісь сили
та осідали, немов брили.
-То що ти вирішив, солдате,-
пита сестра, як-ніби мати?
-Я теж тебе можу прийняти.
А в голові – рідня і хата ... 19.11.16
... Приїхав я-таки додому.
В сільраді я не знав утоми.
На лікарці я одружився.
Синок один в нас народився.
Може, колись – про все напише,
розкаже про життя більш глибше:
як довелось нам горювати –
та жити і перемагати ... 03.01.17
Писано 17-19 листопада 2016 р.; 03 січня 2017 р. на Переможні 8-9 травня 2017 року. Троєщина біля Дніпра
ID:
796778
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 23.06.2018 13:12:38
© дата внесення змiн: 23.06.2018 13:12:38
автор: Зореслав Благомирів
Вкажіть причину вашої скарги
|
