Над водою нахилились молоді вербички,
довгі коси розпустили, умивають личка.
А вода шумить позора, хвилями хлюпоче...
про усе, що вона чула, розказати хоче.
А тим берегом йшли двоє, про щось гомоніли,
прислухалися вербички... теж знати хотіли.
Тут закохані сиділи на містку, до ранку,
дзюркотіли хвилі сині у веселім танку.
В небі місяць молоденький з зорею шептався,
з дівчиною молодою козак обнімався.
В срібнім світлі до берізок схилились кленочки,
тріпотіли від тієї ніжності листочки.
Ген за річкою стрімкою спить у полі жито,
ходить нічка бережечком... тихо... тихо... тихо.
В снах від сонця тут волошки мружать ясні очки,
прийде ранок - залунають дзвінкі голосочки.
Знов пісні розсипле жайвір в чистій високості,
і прилетить соловейко до калини в гості.
Задзвенять всі бджоли дружно над духмяним цвітом,
бо зустрілася весна тут із веселим літом!
Надю, пречудово! Пісенно! Знов пісні розсипле жайвір в чистій високості,
і прилетить соловейко до калини в гості.
Задзвенять всі бджоли дружно над духмяним цвітом,
бо зустрілася весна тут із веселим літом!