1995рік... СРСР давно уже впав.
8 березня... Іду рідним селом...
Вдивляюсь в ці втомлені вічною
нуждою та працею лиця...Чому
зостались вони в селі?.. Хоча...
Їм і місті не медом намазано...
Матері, матері!
В Вас у кожної є десь по сину,
Чи й дочка.
Пам'ятають їх рідне тепло
Ваші руки, котрі
Пригортали до серця дитину.
Та це - мрії...
Бо діти лягли на крило.
І летять в небесах,
Мов би холодом гнані лелеки,
Бо за долею вслід
Поспішає крило.
Та вона - не в селі,
А живе десь далеко - далеко,
Може, там,
Куди сонце сьогодні зайшло..
Прийде час, матері,-
Воно стане і в Вас на порозі,
Ваше сонце,-
Та буде ця радість - на мить.
Попереду - зима...
Стара хата тріщить на морозі...
Ти лежиш,
А десь поруч - скорбота лежить...
А все діти...Писав же з Австралії
Дівер Микола,-
Чолов'яга
Зовсім не сільського ума,-
Що як ми лиш живе
Десь голодна аж чорна Ангола,
Так у них же пустеля,
А в нас - ще нема...
Син - в нужді...Дочка - теж...
Лиш онуки ростуть всім на втіху.
Боже, зглянься на них!
Збережи і спаси!
Глупа ніч... Сну нема...
Десь коти залізають під стріху...
Ох - хо - хо...
Безнадійні старечі часи...
Матері, матері!
В Вас у кожної є десь по сину,
Чи й дочка.
Та зостались Ви тут, на селі,
Доживати свій вік,
Мов осики старі біля тину,
Бо icнує незриме
Одвiчне тяжiння землі...
Матері, матері!
В Вас у кожної є десь по сину,
Чи й дочка.
Та зостались Ви тут, на селі,
Доживати свій вік,
Мов осики старі біля тину,
Бо icнує незриме
Одвiчне тяжiння землі...
Болем пройнятий кожен рядочок, бо такою є правда сумна. Як насиплять матусин горбочок, біль той горло затисне синам.
Прекрасний вірш Ваш!.
