В мо́є місто замріяних сосен
Вже ось-ось завітає зима,
І розтане іще одна осінь,
Де стоїть в лісі тиша німа.
В моїм місті задуманих кленів
І кремезних розлогих дубів
Ледь вчувається "Мрія" Шопена
Серед парків й незримих снігів.
Та коли-не-коли крига кресне, -
Й повново́дніють ріки ураз.
В місто мо́їх засніжених весен
Я покличу тебе ще не раз.
Гарно!
Та вчувається, що те місто має бути для тих двох, одна з яких - Ви!
Геть примарне, навіть, якщо солодке на смак, та то тільки напочатку.
Бажаю справжнього!
гарний твір - ліричний пейзаж життя. хотіла б запитати вас щодо слова коли-не-коли. зустрічала його в значенні зрідка, інколи або час від часу. у такому разі ваш рядок втрачає логіку