|
6 жовтня... Звичайний осінній прохолодний день...Надворі осінь, яка нещодавно тільки почалася...Лише де-не-де злетить пожовклий лист. Моросить осінній дощик і шарудить у опалому листі...Надворі тихо. Притих і вітер, ніби чекає чогось..
Люблю таку погоду, бо саме в таку погоду приходять, якісь солодкі думки, чи згадки.
Ось і зараз згадала, як вперше, 9 років тому прийшла на цей сайт.. Смутно пам"ятаю, якою була погода, але точно знаю, що на сайті було тепло і затишно.. Не уявляєте, яка була в мене радість, коли надрукувала свій перший вірш і його прочитали і подарували якісь смайлики, написали слова підтримку.. Радості не було меж!
А перші вірші були , знаєте якими... Ніхто ніколи мене не вчив писати, якось самі виникали.. Можливо, тому, що в школі вивчалося багато віршів і це якось відкладалося в мене в пам"яті. Ще маленькою дуже любила читати твори Т.Г. Шевченка, особливо Катерину.. Читаю, а потім залізу з головою під ковдру і плачу, щоб ніхто не бачив... ПАм"ятаю свою саму найпершу читачку, яка першою прочитала мій вірш, мене трошки похвалила, іще читала пізніше, а коли одного разу перестала читати... О! То була для мене трагедія... Я не спала, хвилювалася, не знала, що мені робити, бо десь зникла вона, а це була Оксанка Корозлик...Написала їй листа плачевного, не розуміючи ще тоді того, що людима, можливо, зайнята, чи якісь інші бувають причини... Відгукнулась! Іще довго мене підтримувала у написанні віршів.. Я дуже їй вдячна!
З першого дня на сайті відчула теплу обстановку, мене прийняли добре. І ось до сих пір я тут.
.. Дуже багато друзів у мене тут стало... Я дякую їм, що читають, підтримують.. Якщо виникають якісь зауваження, щодо тексту, якщо вони мене влаштовують, завжди приймаю...
За ці роки багато людей залишили сайт, чомусь перестали виходить,я за ними дуже сумую. Та інші, нові, приходять.. Я рада, що знаходжу з ними спільну мову.. Вони читають мене, я читаю їх. Та не всі люди однакові, у всіх різні характери... Доводилося стикатися з тими, які мене не розуміли, а я їх..Дуже боляче про це згадувати.
Та все приходить і десь дівається.
Роки не чекають, вони ніби краплями стікають у долоні. Дев"ять років - це дуже довгий час, але такий приємний, який мені приніс скільки радості, хоч були і сльози і розчарування, навіть розпач, коли мене не розуміли...
Пробачте, що зайняла у вас багато часу... Я хочу ще раз подякувати моїм ДРУЗЯМ за доброту, підтримку, за справжню Людяність. Тільки, дякуючи вам, я багато чого навчилась. Хай у вас буде все добре, будьте такими завжди!
З повагою до вас - Надія.
ID:
753787
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.10.2017 08:30:01
© дата внесення змiн: 10.10.2017 07:51:29
автор: Н-А-Д-І-Я
Вкажіть причину вашої скарги
|
